А тоді напилася щурячої отрути і перерізала собі вени, щоб самій вмерти

Ця моторошна драма розігралася у селі Загір’я Зборівського району Тернопільщини майже п'ятнадцять років тому. Однак люди досі не можуть забути того, що сталося. Тоді 61-річна Марія Вовк по-звірячому позбавила життя свого чоловіка і трьох внуків. Рубала їх сокирою, а потім ще й діткам бритвою горла дорізувала… І сьогодні кров у жилах холоне у кожного, хто чує подробиці цього сатанинського злочину.

Ми побували в селі й зустрілися з родиною, яка пережила той страшний ранок 17 червня 2003 року, а нещодавно – і ще одну біду.

У церкву не ходила, на Святвечір за стіл не сідала

 Колись родина Марійки та Василя Вовків була великою і щасливою. У хаті щебетало трійко діток. Старшій донечці Оксані вже було тринадцять. Мама дуже тішилася, що має хорошу помічницю.

– Раніше на подвір’ї галас був, сміх. А тепер – тиша, – відвертаючи очі, повні сліз, каже убита горем жінка. – Це у нас уже могли би бути великі внуки. Нема… Нема нікого…

Їй дуже важко згадувати пережите. Каже, від свекрухи – баби Марії Вовк, яку після трагедії прозвали Вовчихою – слова доброго не чула. Але ж жили разом, мирилися.

– Останнім часом з бабою щось робилося, – згадує невістка. – Розказувала, що чує всякі голоси. Ми її возили на лікування, я пояснювала лікарям, що є проблема, треба щось робити. А вони мені: «Терпіть, то вікове». Весною лікувалася, а влітку таке страхіття наробила.

У селі люди переповідають, що Вовчиха справді була дуже дивною. Кажуть, онуків не любила, ніколи їх не приголубила, нічим добрим не вгостила. Жила для себе і допомагала тільки родині другого сина, що мешкала окремо. А цих наче й на світі не існувало.

– Відлюдькувата якась вона була, – і сьогодні пошепки, ніби боячись Вовчихиного гніву, розказують. – І в церкву ніколи не ходила. Ні до сповіді, ні хоч раз в рік на Пасху. Як Святвечір чи Великдень, з невісткою і дітьми навіть за стіл не сідала…

Батько ніби передчував біду

Нічого рідним не залишалося, як після лікування забрати бабу Марію назад в хату. А її аж крутило всю. Згадують, як одного разу невістчиним родичам прошипіла: «Заберіть їх (сина з дружиною і дітьми – авт.)! Бо буде біда». Та ніхто тоді не надав значення тим словам.

Василь та Марійка трудилися на фермі. Того злощасного дня, як завжди, прокинулися на світанні.

– Лишися вдома, я піду сам на роботу, – попросив кохану чоловік, ніби передчуваючи, що щось має статися.

Він ще зайшов у літню кухню, де спав батько. Той звечора добряче впив, і син його ще усовістив: «Тат, нащо ж так пити? Без горілки довше проживете». Хіба знав, що бачить його востаннє?

Василь пішов, а Марійка лишилася. Не було ще й шостої ранку. Діти спали у хаті, а вона вирішила видоїти свою корову. Та, швиденько націдивши молока у відерце, таки пішла на ферму допомогти чоловікові. Бо ж разом швидше.

Вони поверталися додому, плануючи далі свій день. Треба було насипати зерна гусям, далі братися за інші хатні справи. Та тільки ступили на обійстя, слух різонула тиша. Зазвичай у цей час вже б і дід з бабою мали бути на вулиці, і діти шуміти. А це не було нікого. Наче вимерло все. Ще й хата, і літня кухня були замкнені на колодку, а ключів на місці не виявилося.

«Дивно», – подумали батьки. Саме родичка гнала пастися гусей. Перепитали в неї, чи ж не пішли дід з бабою та внуками до них у гості. «Ні», – відповіла, та й пішла собі далі.

Василь на кухні обірвав скобу і заходився сипати зерно гусям. Що батько лежить неживий, навіть і не глянув. Був упевнений, що нікого в приміщенні нема. Слідом зайшла Марійка. Стала молоко цідити. Аж помітила кров під столом. І тоді ні про що страшне не подумала – мало що може статися. Аж погляд ковзнув на ліжко, а там – свекор лежить з раною на руці.

Василь побіг по медичку. А та тільки глянула на голову діда – і заголосила: «Матір Божа, та вона вся порубана!» Марійка вмить від страшного здогаду вигукнула: «Васю, біжи в хату, глянь, що там робиться?» Серце вже вискакувало з грудей…

Одну дитину рубала сонною, двох – коли втікали?

 Батько зірвав замок у хаті. Та коли переступив поріг, мало не втратив свідомість. Він вийшов надвір як з хреста знятий.

– Там… усе порубане… – тільки й вимовив.

Мати голосила та заламувала руки, але допомогти її діткам уже ніхто не міг. Старша, Оксанка, лежала у закривавленому ліжку. Дитину рубали сонною. Менших братиків Володю і Михайлика дев’яти та десяти років смерть застала на підлозі. Була думка, що вони хотіли вирватися, втекти від розправи, шукали порятунку, однак не змогли. Пізніше з’ясувалося, що то баба Вовчиха усіх порішила. Завдала в середньому по шість ударів сокирою кожному! А внучатам ще й бритвою горло дорізала. Вона пояснила, що хлопчиків спеціально скинула з ліжка, щоб кров’ю не замастити простирадла.

Сказала, що так помстилася

Мороз йде по шкірі від таких одкровень… Певно, неможливо навіть у найстрашнішому сні побачити, що ця родина пережила.

Люди викликали правоохоронців, і ті стали шукати бабу Марію. Довго блукати селом та околицями Загір’я не довелося. У посадці знайшли Вовчиху непритомною з перетятими венами. Поряд лежала упаковка від щурячої отрути. Стара хотіла покінчити з життям, однак медики її… відкачали. І коли жінку привели до тями, вона нібито сказала, що шкодує, що запізно прокинулася –  тоді б нікого не пощадила. Пояснила: Василя з Марійкою хотіла позбавити від матеріальних труднощів, а власному чоловікові помстилася нібито за те, що коли випивав, її ображав. У літній кухні знайшли і дві пляшки з пальним. Не виключено, що баба планувала ще й усе підпалити.

Баба висилала гроші з колонії – ні копійки не взяли

Суд визнав Вовчиху осудною! За злочин, скоєний із сатанинською жорстокістю, пенсіонерку засудили до довічного позбавлення волі – до речі, першу жінку з Тернопільщини. Вирок зачитували у день народження закатованої нею онуки Оксанки. Відбувати покарання Марію Вовк направили у Качанівську колонію, що на Харківщині. Перед тим, як зачитали вирок, обвинувачена попросила у невістки про одне – аби… не кидала її Василька. І Марійка не покинула.

– З колонії баба нам часто слала листи. Я спочатку їх не читала. Потім деякі відкрила. Присилала і посилки, але ми їх відправляли назад. Якось переказала і гроші. Частину ми віддали на церкву, частину – на сиротинець, собі ні копійки не лишили. У листах баба каялася, просила пробачення, – розповідає  невістка Марійка.

– А ви пробачили? – обережно запитую.

Жінка не відповіла. Та очі, що у безнадії дивилися на небо, говорили за неї…

– Таке не забувається, – ледве знаходить у собі сили продовжити розмову жінка. – Не дай, Боже, подібного нікому.

Народили і втратили ще одне дитя

Жінка розповідає, що у дім, де свекруха повбивала дітей, вона з чоловіком так і не наважилася повернутися – досі живуть у літній кухні. Одразу здавалося, що тепер і її життю кінець. «Краще б мене забила, дітки б якось вигодувалися», – думала. У страшних роздумах і спогадах вона давно втратила спокій і сон.

Аж раптом через багато років зажеврів промінчик світла й надії. Марійка у сорок літ знову завагітніла. Усі раділи за подружжя, бо ж народження маляти мало вдихнути у їхнє стражденне існування іскру життя. Та, на жаль, дівчинка з’явилася на світ зі складною патологією серця, і за кілька місяців її душа полетіла на небо до закатованих братиків і сестрички.

Син не поїхав на похорон матері-убивці

 Роки минають, а жалоба не відпускає оселю Марійки та Василя. Перед очима стоять усміхнені діти, у голові зринають їхні голоси. Яка то нестерпна мука – з таким горем жити.

А як же ж баба Вовчиха? Господь їй відміряв ще 13 літ після страшної трагедії. В одному з останніх листів до Марійки вона писала, що їй живеться добре, що має кольоровий телевізор і все, що хоче. Просила її навідати. Та із Загір’я на Харківщину так ніхто й не поїхав. Навіть тоді, коли синові прийшла вісточка про смерть матері. Поховали Вовчиху без родини… Як жила відлюдькувато, так і знайшла свою смерть.

Наталія КРАВЧУК, Тернопільська область

Передрук заборонено!

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!