Брати-близнюки і сестри-близнючки відгуляли одне весілляДві пари СІМЧУКІВ

Брати-близнюки і сестри-близнючки відгуляли одне весілля

Тернопілля

Близнюки Ярослав та Володимир Сімчуки хотіли мати однакових дружин. І їхня мрія здійснилася. Дев’ять років тому вони одружилися із сестрами-близнючками Надею та Любою. У Тернополі перехожі, побачивши однакові як дві краплі води пари красивих щасливих молодят, здивовано озиралися.

Мама просила: «Синочки, не міняйтеся на побаченні»

Ярослав та Володимир Сімчуки із села Розтоки Кременецького району мають у родині близнюків – рідних дядьків. З дитинства хлопці живуть дружно, завжди відчували невидимий зв’язок.

– Наприклад, я рубав дрова – і поранив сокирою руку, – згадує Володимир. – Потім у Ярослава стала боліти та сама рука, а через деякий час він її зламав. А то стало погано на душі, подзвонив брату: у нього якраз були великі неприємності на роботі. Коли хтось з нас хворіє, скоро захворіє й другий. Тепер навіть працюємо в одній службі – обоє поліцейські.

Коли я зустрілася з цією родиною, Ярослав був на службі, тому кумедні історії з їхнього життя розповідає Володимир. Коли зібралися на чемпіонат з кікбоксингу, у нього стався напад апендициту. А через тиждень з тією ж проблемою до того самого лікаря потрапив і Ярослав! Хірург був шокований: від «другого» апендициту і від того, що на животі рана зажила так, що зник шрам! Заспокоївся лише тоді, коли дізнався – оперував близнюків. Знаючи, що у школі хлопці не раз мінялися ролями, щоб виручити один одного, їхня мама застерігала: «Синочки, не здумайте дурити дівчат!» Але зізнаються: на побаченнях кілька разів підміняли один одного.

Хлопці завжди мріяли мати дружин-близнючок. Навіть деякий час зустрічалися з такими сестрами. Але тоді не склалося. А з іншими близнючками, Надею і Любою, які й стали їхніми половинками, братів звів випадок.

Познайомилися по… телефону

– А от ми ніколи не мріяли вийти заміж за близнюків! – сміється Надя. – Та й хлопці нам подобалися різні.

Дівчата родом із села Плотича Тернопільського району. Обидві стали медсестрами. Не раз пацієнти обурювалися, що медсестра забула про призначення.

З братами Сімчуками дівчат звів випадок. 2005 року Надя помилилася номером телефону і потрапила до Ярослава. Слово за словом – і розговорилися, що обоє з близнят. Такому дивному збігу годі було повірити. Тому вирішили зустрітися. Дівчина Ярославу сподобалася. Але коли вона покликала його на гойдалку, зрозумів, що вона ще дитина, бо молодша на шість років. Після того два роки вони спілкувалися тільки по телефону.

– А то якось сидимо з братом, – сміється Володимир, – і думаємо, може б, з тими близнючками зустрітися? Аж у той момент отримуємо від Наді повідомлення з такою ж пропозицією! Ну не диво?! Тоді зрозуміли, що це доля.

– Побігли на побачення, – усміхаючись, підхоплює розмову Надя. – Славік сказав: кого він знає – та дівчина його, тобто я. А Володіна – Люба. І ви знаєте, поділилися шикарно, на все життя!

– Яка це спочатку була плутанина! – згадує Люба. – То ми їх не можемо розрізнити, то вони нас. Але то було недовго. І в характері, і в рисах обличчя є різниця – як у нас, так і у хлопців.

Дівчата народили майже разом

Через півтора року вирішили відгуляти одне весілля на дві пари. Зізнаються, чому: гості ті ж самі, та й з грішми легше.

– Наш тато жартував: синів тільки навчився розрізняти, а тепер ще й треба невісток, – сміється Володимир. – А теща все боялася нас переплутати – розберися, з ким говориш.

Сімчуки мріяли, щоб і в їхніх сім’ях народилися близнюки. Навіть консультувалися у медиків, які запевнили: ймовірність дуже велика. Проте і в одних, і в других народилося по двоє дітей з різницею у кілька років. Щоправда, менших малюків Люба і Надя народили через шість днів!

– Не кумалися. А навіщо? – дивується Надя. – Наші діти й так мають по дві мами! Вони нас не плутають.

Братів в АТО східняки називали… клонованими солдатами

Брати та сестри настільки веселі та життєрадісні, що навіть при згадці про АТО у них не зникає усмішка. А війна на Сході не оминула ці незвичайні сім’ї. Чоловіки тричі добровольцями побували на фронті у гарячих точках. Питаю дружин, чи їх відпускали, а вони жартують:

– Хто нас питав? Сказали дітям, що їхні тати поїхали на змагання і обов’язково привезуть медальки.

В АТО хлопців теж плутали, тож вони… рятувалися стрічками. Володимир прив’язував до свого автомата блакитну, а Ярослав – жовту. А декотрі жителі Щастя, побачивши близнюків уперше, переказували по селищу «страшну» новину, що приїхали воювати клоновані натівські солдати!

Брати впевнені, що молитви дружин і рідних рятували їх у хвилини смертельної небезпеки. Згадують, як приїхали хлопці із сусіднього блокпоста спеціально, щоб зробити знімок з близнюками. Поки фотографувалися, снаряд розгромив бліндаж буковинців. Вони потім не надякувалися тернополянам за порятунок.

На щастя, Сімчуки повернулися додому. Немає дня, щоб хоч раз не зідзвонилися. Адже дуже дружні. Що казати, після весілля навіть жили в одній квартирі! Але коли народили по другій дитині, то роз’їхалися – все-таки у двокімнатному помешканні місця бракувало. У майбутньому мріють збудувати один великий будинок, щоб ніколи не розлучатися.

Олена ПАВЛЮК, Тернопільська область

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!