27-річний стоматолог з Тернополя Андрій Салагорник - один з багатьох добровольців, який рік тому у перші ж дні поїхав на Майдан. Покинув роботу, справи, дружину з півторарічним сином, бо відчув серцем - має бути там, де віршується доля країни. "Коли збирався до Києва, дружина, батьки не мали права мені щось заперечити", - каже Андрій. У ніч на 11 грудня 2013 року, коли почався перший штурм, він вступив у волонтерську медичну службу.
- З Європейської площі міліція зачищала Майдан аж до сцени, - розповів Андрій. - Тоді був знищений медпункт неподалік барикад на вулиці Грушевського, де я працював. "Беркутівці" розтоптали, розбили всі ліки. Під час другого штурму, 19 січня 2014 року, їхня агресія посилилась, а 18-20 лютого сягла апогею...
На чергування тернополянин заступав переважно вночі, коли була загроза штурму. В умовах польової хірургії йому довелося вперше побачити страшні каліцтва, смерть беззбройних людей.
- Навчаючись на стоматолога, я навіть уявити не міг, що надаватиму першу медичну допомогу під обстрілом снайперів, - зізнався тернополянин. - У наших аптечках були лише джгути, перев'язувальний матеріал і гіпохлорит (антисептик - авт.). Цими засобами при кульових пораненнях допомогти дуже важко, особливо коли стріляють у серце, голову, сонну артерію. Це поранення, несумісні з життям. Було, що знущалися перед вбивством: стріляли в ногу, до пораненого підбігало п'ятеро побратимів, убивали спершу їх, а потім й того пораненого добивали...
З усіх гострих ситуацій Андрієві пощастило вийти без жодної подряпини. Може, тому, що змушував себе абстрагуватися від страшної реальності, уявити, що все навколо - зйомки фільму. Так він рятував свою психіку, але усвідомлення, що все це - не вигадка, все одно згодом приходило.
- Постійно картав себе, що неправильно надав допомогу, - згадує Андрій. - Коли над головою літають кулі, немає часу на аналіз, все робиш автоматично, і лише потім прокручуєш у голові ту чи іншу ситуацію...
Тернопільський медик ніколи не намагався підрахувати кількість врятованих ним на Майдані життів, не пам'ятає й облич. Зате й через рік може розповісти про кожне поранення, якому давав раду. Після Майдану він з жалем дізнався, що кількох прострелених активістів, яких рятував, не встигли донести до "швидкої". "Я щиро сподівався, що вони виживуть", - каже Андрій.
Майдан, розстріл перших його Героїв, війна на сході, в одну з гарячих точок якого Салагорник недавно відвіз евакуаційний автомобіль - подарунок бійцям-землякам, внесли корективи у його життєві цінності. "Дуже важко переформатуватися на "нормальне" життя, - зізнався Андрій. - Багато колег, знайомих далекі від того, що я пережив. З більшістю із них я обмежив спілкування".
Він і далі, жертвуючи роботою, особистим життям, займається волонтерством: з однодумцями у новоствореному "Медичному загоні спецпризначення "Білі берети" навчає всіх охочих навикам тактичної медицини.
- Ці знання ні для кого не будуть зайвими, - сказав на завершення розмови Андрій Салагорник. - Потрібно готуватися до великомасштабної війни, максимально мобілізуватися і самоорганізуватися.
Світлана КЛОС,
м. Тернопіль
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!