Жінка, яка народилася без рук, ще й сама виховує двох діток
Віра Фещук із села Залісці Шумського району народилася без рук. Та немає роботи, яку б вона не навчилася робити ногами. І город сапає, і прасує, вправно тримає між пальчиками ніг і ножа, яким чистить картоплю чи нарізає хліб, і голку, якою на полотні «малює» хрестики. А ще вона – професійний візажист! До неї прибігають наводити красу дівчата з усього села.
Разом з мамою на поле
– У мене уже підростали три доньки і син. Пам’ятаю той момент, коли Віра народилася. Мене вразила мертва тиша – ніхто з медперсоналу не вимовив і слова. А коли я уже трошки відійшла від пологів, лікарі зізналися, що дитинка народилася без рук, ще й одна ніжка коротша. Питали, чи маю справу з отрутохімікатами. А я ж ціле життя дояркою на фермі проробила, – розповідає Антоніна Степанівна.
Медики радили жінці написати відмову від неповноцінної дитини. Та її рішення було твердим: «Яку Бог дав нам з чоловіком доньку, таку і будемо глядіти. Це наша кровиночка». Привезли крихітку додому і назвали Вірою, бо вірили, що з Божою поміччю поставлять її на ноги.
А вдома вже підростали старші сестрички, названі теж на честь найвищих християнських чеснот, – Надія та Любов. І сьогодні ця «трійця» – нерозлийвода.
Здоровій людині важко уявити, як можна жити без рук. А Віра довела, що це ще й як можливо. Найперше вона навчилася ніжкою їсти. Єдине, чого довго не могла зробити, це… стати на ноги. Лише після трьох рочків Вірочці далися перші кроки. Попри невтішні прогнози лікарів, навчилася і розмовляти.
Коли прийшов час до школи, вчителі самі приходили до Віри. Вони були вражені старанності та наполегливості дівчинки. Бо та ніжкою навчилася так вправно писати, що багатьом одноліткам було далеко до її каліграфічного почерку. І плакали, прочитавши напередодні Різдвяних свят її перший лист до Миколая. Бо дівчинка щиро просила одного – подарувати їй ручки.
Вірі добре давалося і малювання, і математика, пізніше – хімія та фізика й інші науки. Тож шкільну програму освоїла на «відмінно». А вдома за яку тільки роботу не бралася! Треба на город сапати – затискала держака між вухом і плечем й собі виходила з мамою. Вареники ліпити – перша, картоплю почистити – із задоволенням!
– Вже років зо двадцять як я у хаті не прибираю, – розповідає мама нашої героїні. – Віра у нас така оптимістка і акуратистка. У неї кругом має бути чистота. І пилососить, і підлогу миє. Має своє маленьке відеречко, з ним хазяйнує.
А ще Віра створила вдома цілу оранжерею. Каже, любить квіти, як і життя. Старанно доглядає за кожним вазончиком – підливає, обприскує листя пульверизатором, пересаджує. І все це – ногами. Ще одне її захоплення – вишивка. Важко уявити, як жінці вдається ніжками засилити нитку у вушко голки й на полотні, рахуючи клітинки, вистилати хрестиками квіти!
Обручку священик повісив на… шию
Віра Фещук має надзвичайно позитивну, життєрадісну вдачу. Тож не дивно, що у неї багато друзів, які підтримують. Та доля подарувала їй не лише розуміння від інших, а й… кохання.
Той момент, коли сусідський хлопчина просив благословення на шлюб, мама дівчини й досі не може згадувати без хвилювання. «Я кохаю її такою, як вона є, – запевняв Петро. – Чуєте, я ніколи її не покину!» Пізніше він забув ті слова. Та в момент, коли молодята брали церковний шлюб, сльози втирав кожен, хто стояв у храмі. І коли священик повісив нареченій обручку на шию, не стримала емоцій і сама Віра.
Невдовзі жінка сама стала мамою. Зізнається, що від моменту, коли дізналася про свій делікатний стан, і аж до пологів була впевнена, що народить здорову дитинку.
– Перед родами наснилася мені Евелінка. Вся в білому. Сказала, щоб я не переживала, що все буде добре. То я так і настроїлася, – згадує Віра.
А мама додає, що коли доньці зробили кесарів розтин і дістали з лона маля, показали новонароджену дівчинку їй:
– Принесли мені дитину і кажуть: «Дивіться: всьо – і ручки, і ножки – є!» Так раділи за нас.
Та коли жінка завагітніла вдруге, чорна кішка пробігла між подружжям. Після появи на світ сина Арсена Віра та Петро розлучилися.
Холодильник від Ірини Білик
Віра лишилася з двома малятами сама. А вона вправно синові та донечці раду дає! Каже, чоловік зрідка їх навідує, хоч живе через хату. Його фінансова участь у житті дітей мізерна.
– Та світ не без добрих людей, – усміхаючись, каже Віра Фещук. – Бо хіба на одну пенсію втрьох виживеш? Хтось подарував пральну машинку! Хтось – одяг, дітям іграшки. Я за все дуже вдячна. Особливо хочу добре слово сказати Ірині Білик. Почувши про нас, вона передала кошти, щоб ми купили новий холодильник. Зараз хочу зробити ремонт у ванній кімнаті, збираю копійку до копійки, аби у дітей були хороші умови.
Раніше Віра займалася косметикою – продавала продукцію однієї з відомих мереж. Навіть закінчила у Києві курси візажу й почала робити професійний макіяж. Та від косметики тепер доходу немає. А ось моделюванням брів із задоволенням займається і нині. Приходять дівчата до Віри і на манікюр, і на педикюр. Як мають якусь урочистість, завжди просять їх відповідно підмалювати. Робить це за дякую з превеликим задоволенням!
– Буває, що Ви все-таки відчуваєте нестачу рук? – відверто запитую.
– Буває… Єдине, чого не можу сама зробити – це одягнутися.
Наталія КРАВЧУК, Тернопільська область
Фото Олени Павлюк
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!