До Вінниці з Москви доставили 6-місячного хлопчика. Мама-заробітчанка після народження дитини залишила її у пологовому будинку. Росіяни поставили нашому посольству ультиматум: або забирайте дитину до себе, або вона стане громадянином Росії. Пр оце повідомляє RIA/20minut.ua.
У 35-річної Юлії з Шаргородського району троє дітей. Виховує їх сама. Мала двох чоловіків, але життя з ними не склалося. Коли їде на заробітки, залишає донечку і двох синів на маму й тата. Це вона у травні у Москві народила ще одного хлопчика й після пологів написала відмову від дитини й дала письмовий дозвіл на усиновлення немовляти.
Майже шість місяців про хлопчика ніхто не згадував. Як і хто доглядав немовля в одній з лікарень багатомільйонної російської столиці, про це ми не знаємо. Зате відомо інше: наше посольство у Москві отримало листа від російського МЗС. У ньому йшлося про те, що до міністерства звернулася служба опіки над неповнолітніми дітьми і повідомила про хлопчика, якого після народження залишила в лікарні заробітчанка з Вінниччини. У тому повідомленні йшлося: якщо дитину не заберуть і не вивезуть в Україну, то їй нададуть російське громадянство.
Аби уникнути чергових провокацій з боку РФ, всі спрацювали оперативно. Усі ж памятають про «розіп’ятого хлопчика». Тепер мали б привід розтрубити на весь світ, що українці відмовляються від немовлят і тому Росія змушена прихистити цього маленького хлопчика.
Українські дипломати домовилися, що росіяни доставлять дитину до кордону, звідти дитя переправили в Україну. Передавали малюка у міжнародному пункті пропуску «Гоптівка» Харківської області.
Упродовж тижня дитину обстежували в обласній дитячій лікарні, а потім передали за місцем проживання мами у Шаргородську лікарню. Уже є бажаючі усиновити москвича, зокрема, й рідна сестра матері Віталика (так звати малюка). Та невдовзі після перших відвідин дитини та відмовилася, мотивуючи тим, що їй забороняють це робити родичі…
Журналіст RIA зустрічався з мамою Віталика. Незадовго до того вона приїхала з Москви. Вийшла з будинку у світлому спортивному костюмі. На пальцях виблискували перстні. Біля неї стояла мати. З перших слів розмови, що відбувалася на подвір’ї будинку батьків, одразу стала повторювати: «Це не моя дитина! Я її не народжувала. То й що, що записана на моє прізвище?».
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!