Чому секретаря райкому називали дорожнім майстром

Чому секретаря райкому називали дорожнім майстром

Волинь

 

Таких людей називають “динозаврами”, і вони не ображаються. Колишніх партійних керівників, яких до цих пір шанують люди за їхні добрі справи, з кожним роком залишається все менше. На Волині старше покоління пам’ятає першого секретаря Маневицького райкому партії Миколу Прокоповича Остапця. У сусідній Рівненській області найвідоміший “динозавр” – Гаврило Калинович Головко, який встановив своєрідний рекорд – з 1951-го до 1983-го керував Володимирецьким районом.250 кілометрів доріг
Мінялися в Москві генсеки, а він залишався на своїй посаді. Перший секретар не нажив багатства, на відміну від нинішніх зажерливих можновладців, які відразу зводять маєтки. За стільки літ роботи Гаврило Головко навіть хату у Володимирці не збудував і немає в нього будиночка на мальовничому березі озера та машини. Живе з дружиною Уляною Василівною в Рівному у звичайній двокімнатній квартирі. Єдиний його скарб – величезна бібліотека і добре ім’я.  Йому виповнилося 90 літ, а трудовий стаж – 70 років.
Його біографія – це ціла сторінка історії Радянського Союзу та покоління, яке пережило Другу світову війну. Син українців, народжений в Сибіру, в десять літ залишився без батька. Вивчився на тракториста та комбайнера. Добровольцем пішов на фронт. Наприкінці війни, навесні 1945-го, отримав важке поранення. Чотири місяці виходжували в харківському госпіталі. А згодом у 28 років став уже секретарем райкому партії в Чернігівській області.
– Посаду то отримав, але відчував, що не вистачає освіти, – згадує Гаврило Калинович. – Дуже хотів вчитися. Мене відправили у Харківську пар-тійну школу, яку закінчив з відзнакою. У серпні 1951-го отримав рознарядку у віддалений Володимирецький район. У райцентрі не було ні світла, ні доріг.
Тепер його іменем вдячні мешканці у затишному Володимирці назвали вулицю. А тоді першого секретаря райкому партії називали дорожнім майстром. Адже саме в роки його керівництва прокладено 250 кілометрів доріг в усі 68 сіл району та заасфальтовано вулиці у містечку. Тоді будували школи, дитячі садки, клуби, лікарні. З усіх своїх нагород – орденів та медалей – він найбільше пишається нагрудним знаком “За активну участь у будівництві шосейних шляхів народним методом”.
У нього добра пам’ять, перший секретар, не замислюючись, називає голів колгоспів та кращих механізаторів тих часів, адже район сільськогосподарський. “Нікого і нічого не забувся”, – підкреслює Гаврило Калинович. Під час нашої тривалої розмови він жодного разу не сказав: “Я зробив”, а постійно наголошував: “Люди самовіддано та наполегливо трудилися і досягли успіху”. Це також промовисто характеризує співрозмовника. Його головний принцип – не заважати людям працювати, а результат буде. У 1973 році цей бідний поліський район став переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання. За всіма показниками був найкращим в Радянському Союзі. Ще одна пам’ятна сторінка біографії – закладка і спорудження Кузнецовської атомної станції. Керівник району був заступником начальника штабу цього небувалого на Поліссі будівництва.
Ніхто не чув від нього лайки
У Володимирці добре пам’ятають: перший секретар райкому найбільше не любив підлабузництва, лицемірства та безвідповідальності, людей цінував за їхнє ставлення до роботи. За стільки літ на керівній посаді ніхто не чув від нього лайки. Якось навіть голову колгоспу вигнав з роботи за те, що той грубо повівся з ланковою-пенсіонеркою. Прості люди шукали захисту в райкомі партії у першого секретаря.    
Гаврило Головко був однаково вимогливий та суворий не тільки до підлеглих, але й до своїх дітей. Донька Світлана Гаврилівна, яка живе у Володимирці, пригадала кілька епізодів:
– Батько дуже строгий і з дитинства тримав мене в залізних лещатах. Простий приклад: о дев’ятій вечора разом з ним повинна була дивитися інформаційну програму “Час”, щоб бути політично грамотною. У шкільні роки він часто брав мене з собою, коли їздив на ферми, на колгоспні поля під час жнив. І щодня я повинна була прочитати сто сторінок художньої літератури. У нас була добротна бібліотека: світова класика, різноманітні енциклопедії. Батько не шкодував грошей на книги.  Цілком закономірно, що школу закінчила з золотою медаллю і ніякого послаблення чи якогось особливого ставлення до мене не було. На випускному батько сказав: “О дев’ятій вечора повинна бути вдома”. Я тоді поступила всупереч його волі – разом з усіма гуляла всю ніч і зустрічала сонце. Вранці батько мені сказав: “Забирай документи і їдь куди хочеш”. Так стала студенткою Рівненського інституту водного господарства, який залишила після другого курсу, бо вирішила бути вихователем, а не меліоратором. Рік працювала у Володимирці на заводі “Ситал” пакувальницею скляних виробів. Лише після цього закінчила педінститут і з тих пір – психолог в дитячому садочку...
Тепер дід Гаврило пишається своїми онуками, а найбільше – успіхами Світланиного сина Володимира, який у 19 років став переможцем міжнародної філософської олімпіади.      
Викликає повагу самодисципліна цього вольового 90-літнього чоловіка: кожного ранку – зарядка і холодний душ. Він стрункий, підтягнутий, ще повен енергії і сил. Адже після переїзду у Рівне з 1983-го до 2008-го працював головним диспетчером обласної сільгосптехніки. Фактично тільки два роки на пенсії.
А жити збирається довго. Бо в нього є цікава мрія: діждатися, коли в Україні пройде відкритий судовий процес і на лаві підсудних будуть: Леонід Кравчук – за зраду державних інтересів, Леонід Кучма – за недолугу аграрну реформу та розвал колгоспів, Віктор Ющенко – за обдурені надії і сподівання народу. Щодо Віктора Януковича, то він тільки розпочав свою президентську каденцію. За словами досвідченого компартійного управлінця, найбільша проблема теперішньої української влади – кадрова. Практично на всіх рівнях – некомпетентні люди. Такий і маємо результат.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО


© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!