– Пані Ольго, Ви що, пишете вдень і вночі? Чи, може, вірші Вам просто сняться?
– Буває й таке. Але не все, що лягає на думку, потрібно викладати на папір. Інша справа – наскільки часто приходить муза. Мені в цьому сенсі пощастило. Муза мене просто не полишає. Весь час у голові крутяться якісь образи – і на кухні спозаранку, і на роботі вдень, і під час відпочинку пізньої вечірньої пори. Не без того, що інколи, як кажуть поети, не пишеться чи немає теми.
А все почалося на початку 90-х років минулого століття, коли я з України емігрувала за кордон. До 1994 року я написала близько ста віршів, найкращі з яких увійшли до першої збірки. За 1999-2000 роки написала понад 600 віршів, балад, есе, пісень, байок. А з 2004-го за рік створюю 1000 поетичних творів. Останнім часом в основному це катрени. Річ у тім, що великий вплив на моє світобачення зробила золота поезія Сходу, особливо Омара Хайяма, а в українській літературі – рубаї Дмитра Павличка. Знаю, що роблю відчайдушний крок, коли вступаю в діалог з геніями. Але стараюся гідно наслідувати мудреців. У мої вісім книг увійшло лише найліпше. На черзі до виходу у світ ще п’ять поетичних збірок. Думаю, невдовзі завершу автобіографічний роман, де, зокрема, буде чималий розділ про відомого українського митця, соратника знаменитого письменника Мирослава Урчана, а по родовідній лінії брата мого дідуся Кирила Ходзінського (літературний псевдонім Кирило Андрушкевич). Його дружина зберегла чимало цікавих документів, листів, мемуарних записів – і передала мені. Так що це, за великим рахунком, мій обов’язок – докопатися до істин родоводу.
– Звідки ж бере початок Ваш родовід?
– Неподалік від житомирсько-рівненської міжобласної межі є село Базалія. Туди я кожного літа зі Львова приїздила на відпочинок до бабусі Явдохи та дідуся Іллі. Від рідного села взяла псевдонім. А батьківщина моєї матері – Америка. Річ у тім, що дідусь з бабусею на початку ХХ століття в пошуках кращого життя емігрували до США. Там одружилися. У місті Квінз штату Массачусетс у них народилося троє дітей, у тому числі й моя мама (1918 рік). Але ностальгія настільки замучила мою родину, що вона перед Другою світовою війною повернулася назад до Базалії. Я ж, по суті, повторила емігрантський порив дідуся та бабусі. Закінчивши Львівський державний університет імені Івана Франка та пропрацювавши 20 років асистентом професора на кафедрі суспільних наук у Львівському державному лісотехнічному університеті, у 1993 році разом із сином Ігорем та донькою Оленкою переїхала до США.
У матеріальному плані живеться легко, хоч я – вдова, а доля вдови будь-де нелегка. У духовному плані набагато важче. Слава Богу, на виручку приходять вірші. Якось мені написалися такі рядки: „Із дня в день, із року в рік не знав спокою чоловік. Бажав думками світ обняти. Вони ж із каяттям верталися до хати”. Щось схоже відбувається і з моєю долею. Що ж стосується кількості віршів, то це не самоціль. Хоч, чесно кажучи, рубіж у тисячу віршів за рік – не межа...
Сергій НОВАК,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...