Галина Терлецька із села Маяки Луцького району своєрідна людина, зі своєю філософією життя. Авторка задушевних ліричних пісень і водночас проста сільська жінка. Крім курей, собаки, має конячку і корову, яким майже двадцять літ. «Не можу їх зрадити, бо мене в житті не раз зраджували», – зажурено посміхається. У заміжжі не пізнала щастя. Замолоду від душевних мук стала чути голос, як картинки, пропливали видива. Перед пологами бачила складну долю дочки та сина, знала, що дворічною помре третя дитина.
– Бачила Ісуса у світлі, яке мене зігрівало, Божу Матінку на батьківській землі в Сирниках. Коли мені важко, стаю на те місце, де Вона йшла, і мені дуже добре. Я знала, що пройду 40 років випробувань, цей час минає. У своїх негараздах винна сама, – розмірковує Галина. – Господь давав мені щастя, а я соромилася своєї бідності. Від випробувань рятувало те, що стала писати.
А пісні вперше прийшли у 33 роки (татова родина була співуча, грала на музичних інструментах). Перед тим Галина побачила видиво, після якого відчула зміни у душі. «Боялася комусь зізнатися, – згадує, – щоб не сказали, що я «того». Бо як може сільська баба щось писати?» За усі ті роки народилося багато ліричних пісень, на які нізвідки приходять слова і мелодія, декотрі її тексти кладе на музику товариш Анатолій Вольський, а на вірші подруги Марії Пишук Галина сама творить музику. Що цікаво, музичної освіти не має (за плечима лише восьмирічна школа), тому свої мотиви наспівує музкерівнику чи диригенту. Так народилося чимало задушевних пісень, як-от «Лелеки», «Шкільний вальс», «Горличка», «Сосновий дощ», «Станція прощання» та багато інших, які виконують дует «Душа Волині», інші творчі колективи. За пісню «Матіола» Галина Терлецька стала дипломантом третього конкурсу поезії-пісні волинських авторів, її тексти увійшли у пісенні збірники в Торонто, Галина є членом республіканського товариства імені Олени Теліги. До речі, коли тільки-но в думках бринить мелодія, Галина знає, кому її подарує. Бо свої пісні, записані у студіях на мізерну пенсію, не продає, а роздає – школам, будинкам культури, артистам.
– Бог – мені, я – іншим, бо дала обітницю. Єдине прошу виконавця: скажіть, чия то дитина-пісня пішла між люди. З любов’ю віру я зігрію, зерно добра в піснях посію, щоб люди мали на устах…
Після смерті чоловіка Галині було важко, саме тоді й народилася перша її колядка. Текст, який почула на саме Різдво, у церкві поклала у вертеп біля Божої Матері. Довго молилася, тоді ж і відчула: колядка буде жити. В іншій поєднала колядку, щедрівку, народний спів – нею цього року віншував односельчан церковний хор.
– Я віддаю данину Богу землі за те, що я є, – посміхається Галина. – Життя має початок і кінець, головне у ньому – не розминутися із самим собою…
Олена ПАВЛЮК,
Волинська область
Фото із сімейного архіву
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...