Все своє свідоме життя Богдан Пташник прожив у державі Україна. У 1991 році йому було 11. Закінчив Львівський національний університет, спеціальність – політологія. І хоча була можливість залишитися у Львові, жити приїхав назад, до Каменя. 

– Я житель маленького міста, мені тут комфортно, – пояснює Богдан свій вибір. Як журналіст він публікував гострі критичні матеріали про зловживання місцевої влади, завжди мав свою думку, позицію стосовно української влади і історії. 

– Перше, що нам треба було зробити після розвалу Союзу – це написати власну історію, – переконаний Богдан. – Наша історія писалася у Москві, це історія поразок. А були ж перемоги, та ще й які! Битви під Жовтими Водами, Збаражем, Батогом, Пилявцями, Конотопом – це ж наша звитяга, гордість. Натомість всі знають більше про Берестечко, де козаки зазнали поразки. Не можна виховати гордість за країну, культивуючи і вшановуючи поразки. Потрібно говорити про перемоги. З іншої сторони, хто мав переписувати історію, коли при владі і далі залишалися комуністи? Тільки замість комуністичних лозунгів вони стали говорити про любов до України.      

Богдан не розуміє, коли українці поливають брудом свою державу, а то і взагалі хочуть стати частиною чужої, як от на Донбасі. 

– Чого ми так себе принижуємо? От я був у Тель-Авіві. У нас не гірший аеропорт, ніж там. Говорять дороги погані, а в Білорусії – хороші. Так і у нас центральні магістралі хороші. А в сусідів на другорядних трасах також вибоїн вистачає. Зарплати малі. Так щоб заробляти нормальні гроші, треба обов’язки мати – платити податки, не займатися контрабандою, елементарно «бички» навчитися в урну кидати, а не собі під ноги. Нам треба зрозуміти, що чужина ніколи не стане батьківщино. За прикладом далеко ходити не треба. До 1939 року мій дід, як багато хто на Волині, мав ліс, землю. Але школа була польська. У чужій державі завжди будемо батраками.

Майдан Богдан вважає надзвичайною перемогою українців. Спочатку їздив на віча. Після «кровавого Водохреща» всидіти вдома вже не зміг. На ранок зібрав рюкзак і поїхав на Майдан. Стояв у найгарячіших точках на Грушевського. 18-19 лютого Богдан також був там. 

– Відчували, що дійде до крові. В найтяжчу ніч з 18-го на 19-е лютого я стояв на барикаді біля будинку профспілок. Ми тоді змогли підпалити БТРа… Ще вдень 19 лютого був на Майдані. Зустрів Аміну Акуєву – чеченку, з якою познайомився раніше.  Вона мені каже: «У тебя нет оружия, а будет бойня. Беги!» Тікати? Як?! Мене заїло. А вона додала: «Нужно очень себя не уважать, чтобы идти на вооруженного врага с голыми руками». Ввечері ми з другом Хорватом вирушили додому – за зброєю.  

Богдан Пташник на Майдан уже не повернувся. Події розвивалися дуже швидко. Небесна Сотня, втеча Януковича… Необхідно було наводити порядок на місцях. Богдан очолив «Правий сектор» у Камінь-Каширському районі.  З погляду сьогоднішнього дня визнає, що було допущено багато помилок. Найголовніша – ініціативні люди, які боролися з Януковичем, стояли на Майдані, а потім не захотіли йти у владу. 

– Мені крісло не потрібне. І так багатьом моїм товаришам. Ми думали, що скинемо стару владу, а вже люди хай самі вирішують кого ставити. От люди і наставили… Все ж революцію треба доводити до кінця. А так, помінялися обличчя у владі, але не змінилася система. А ми ж боролися саме за її зміну. 

Сам Богдан Пташник був у числі перших, хто взяв у руки зброю і став на захист країни, коли на сході почалися заворушення. Він служив у розвідці батальйону «Донбас». 

– Це був конкретний підрозділ, який намагався навести порядок, – пригадує той час чоловік. – На озброєнні мали мисливські рушниці або трофейну зброю. Іноді ходили з муляжами. Тоді артилерією ще не воювали. Ми заходили у населений пункт, де починалися «сєпарські» рухи, вивішували український прапор, ставили своїх начальників міліції, адміністрації. Так було у Великій Новосілці, Красноармійську. 

Для Богдана війна закінчилася 23-го травня минулого року.  Біля Карлівки бійці «Донбасу» потрапили у засідку. П’ятеро воїнів загинули. Шестеро отримали поранення. Серед них і Богдан Пташник. Його стан був надзвичайно складним. Завдяки силі волі та підтримці родини і друзів журналіст з Каменя-Каширського став на ноги.

Він не розуміє тих чоловіків, які сьогодні втікають від мобілізації, ховаються.

– Мені соромно за своїх земляків, які говорять: «А чого я?», «А нащо мені за Крим і Донбас воювати, от коли сюди прийдуть…» і таке інше. Я їм кажу, те що війна сьогодні на Донбасі, а не на Волині – це завдяки тисячам патріотів, котрі зупинили москалів та «сєпарів» із ДНР і ЛНР. Вони не пускають їх далі ціною своїх життів, здоров’я. Це їх заслуга, що по волинських хатах не палять гармати. Хіба можна в такий час відсиджуватись? 

Сам Богдан за станом здоров’я не може воювати. Він організовує волонтерську допомогу хлопцям, які стоять на передовій. Передали уже три машини для «Айдару», артилеристам. Нещодавно пригнали джип для «Донбасу». Назвали «Сотник» – в честь загиблого земляка Вані Сотніка. Форму зимову шиють. – У такий час не можна стояти осторонь, – переконаний Пташник. 

– Після всього, що ми пережили за останній рік, просто не маємо права втратити ще один шанс для побудови сильної заможної держави, – каже патріот із Каменя. – Сьогодні ми живемо за принципом: головне почати міняти систему, а вже діти закінчать. Ні. Я проводжу таку аналогію – почав чоловік зводити хату, залив фундамент, звів стіни, але не накрив. Сидить задоволений – діти закінчать. Поки діти виростуть, стіни і фундамент поруйнуються. Тож треба робити так, щоб у державі було добре жити тобі. А буде добре тобі, буде добре і дітям.  По суті, кожна окремо взята людина може зробити досить комфортне життя для себе чи своєї сім’ї.  Але якщо ти будеш у «шоколаді», а скрізь погано, то треба бути великим ідіотом, щоб вірити, що в тебе буде все чудово.  Простий приклад: у людини може бути скільки завгодно грошей, але якщо не дай бог станеться нещасний випадок, то хіба можна нормально лікуватися у наших бідових районних лікарнях? 

Сьогодні Богдан Пташник готовий починати змінювати країну. Переконаний, що воїни і волонтери мають взяти активну участь у місцевих виборах. Готовий і сам стати кандидатом у депутати районної чи міської ради Каменя-Каширського.