Сьогодні 650-грамова Дюймовочка, виходжена волинськими неонатологами, закінчує п’ятий клас Кожної другої неділі травня ми святкуємо День матері. Цей день особливий для Інни Альохіної з Нововолинська. Бо своє право на материнство вона відстоювала у долі довгі вісім літ. Ім’я її доні вмить облетіло всю Україну – крихітна Настуня при народженні мала всього 650 грамів ваги. Вперше на Волині медики виходили немовля з таким критичним ступенем недоношеності. Якою буде подальша доля дитини, тоді, у 2005-му, ніхто прогнозувати не брався. Ми поцікавились, як сьогодні живе знаменита крихітка та її сім’я.
Краплинка молока «на обід»
Мама Інна дуже довго йшла до материнства. Разом з чоловіком Сергієм колись мріяли про велику сім’ю. Але кожна вагітність закінчувалася викиднем. Біль втрати жінка пережила чотири рази. Було важко зрозуміти, чому так стається. Найдужче серце розривалося, коли втратила синочка, якого доносила до семи місяців. Тож коли завагітніла вп’яте, береглася неймовірно.
Однак на шостому місяці жінка таки відчула себе зле. Інну негайно поклали на операційний стіл. Так і з’явилася на світ її донечка.
– Коли мені сказали, що дитина жива, я плакала від щастя, – пригадує ті хвилини жінка. – Знала, що лікарі нічого не гарантують, бо ж вага доні була всього 650 грамів, зріст – 32 сантиметри. Таких крихіток на той час на Волині ще не вдавалося виходити. Але вірила, що все буде добре.
Поки Інна лежала в тяжкому стані у нововолинській лікарні, до її кровиночки вже мчав дитячий реанімобіль з Луцька. По Дюймовочку їхала бригада спеціалістів з неонатального центру, що функціонує при обласній дитячій лікарні. Це було в неділю, якраз на католицький Великдень – 27 березня 2005 року. Певно, не випадково батьки згодом назвали довгоочікувану дитинку Анастасією, що означає «воскресіння».
Дівчинку відразу помістили до реанімаційного відділення неонатального центру, де завдяки сучасній апаратурі створили умови, максимально наближені до материнського лона. Вона була настільки крихітною, що легко поміщалася на долоні керівника центру Миколи Миколайовича Гнатіва. Ні дихати, ні їсти самостійно не могла. Спочатку годували маля внутрівенно, пізніше через зонд вливали по… півмілілітра молочка. Це була всього одна краплина!
На друге дитятко батьки не наважилися
Виходжувати таких немовлят – то справжній подвиг. Медперсонал не відходив від своєї Дюймовочки ні вдень, ні вночі. Лише через півтора місяця дитину відключили від апарата штучної вентиляції легень. Ще через якийсь час малечу перевели в палату до мами. Дівчинка провела у лікарняних кімнатах понад чотири місяці, поки «наздогнала» у вазі ровесників. За цей час батьки так напозичалися (кожен день життя дитини обходився у неймовірні для молодої сім’ї суми), що віддавали борги кілька років.
Анастасія виборола собі місце під сонцем, але гарантії, що вона ростиме здоровою, повноцінною дитиною, на той час ніхто не давав. Дівчинка потребувала особливого харчування, їй не можна було робити щеплень, мусили обмежити контакти з чужими людьми, щоб вберегти маля від інфекцій. Інна та Сергій справді аж трусилися над донею. А вона росла такою непосидою, що ні на мить не давала татові з мамою спокою. Тоді Інна ласкаво називала доцю «вредною мікробою». Якою ж Настя стала тепер? У кімнату заходить юна красуня. Відразу й не скажеш, що дівчинці лише одинадцять. Неозброєним оком видно, що по краплинках зібрала татові риси обличчя. Значить, має бути щасливою!
– І характер у неї татів: як щось захоче, то обов’язково добивається, – каже Інна. – А от до навчання трохи лінькувата. То колись вона була «мікроба», дрібненька, а тепер ось яка! Закінчує п’ятий клас, має 1 метр 42 сантиметри зросту і важить вже 38 кілограмів. Зі здоров’ям особливих проблем нема, слава Богу. А це головне, бо ж могло бути по-всякому. Ми ж кілька років їздили на планові обстеження в Луцьк, поки з нас остаточно познімали усі страшні діагнози.
– На другу дитинку ви з чоловіком так і не наважилися? – запитую.
– Ні. Спочатку хотіли, планували. Але потім прийшло розуміння, що наша медицина ще не готова досконало зайнятися такою мамою, як я. Та і я, на жаль, не готова ні фінансово, ні психологічно. Бо лікування потребує надзвичайно великих коштів. Настуня для нас із Сергієм – це все! Хай так і залишається.
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!