19 травня у селі Тоболи Камінь-Каширського району вшановували пам’ять про Миколу Королька. Цього дня йому мало виповнитися всього 28 років. Молодий волинянин загинув у боях за село Георгіївка на Луганщині, залишивши молоду дружину та двох малолітніх дітей.
Воїном показав себе ще на Майдані
Справжнім воїном виховали Миколу Королька його мама та двоє старших братів Андрій і Богдан. Батька не стало, як Колі минуло дев’ять років: загинув унаслідок нещасного випадку під час сільгоспробіт.
Особливо опікувався долею Миколи старший брат Богдан. Про Колю каже, що той з юності був лідером, займався громадською діяльністю. Після школи хлопець надумав вступати в академію податкової служби в Ірпіні. Однак потрапити туди, звичайно, було не так уже й просто. Перша спроба виявилася невдалою. Тоді меншого брата до себе забрав Богдан, який на той час уже обжився в Луцьку. Тут Микола став студентом Волинського державного університету імені Лесі Українки, де вивчав політологію. Проте після першого курсу знову спробував вступити до ірпінської академії, щоб здобути фах юриста. Цього разу все пройшло добре, тож навчання в луцькому виші покинув.
Здобувши таку бажану освіту, влаштувався за спеціальністю в крупну будівельну фірму в місті Буча на Київщині. Працедавці пообіцяли йому за два роки виділити квартиру. Однак, як розповідає брат, власники фірми, найімовірніше, регіонали із «Сім’ї» Януковича, Миколу просто «кинули». Не приховуючи образи, він розрахувався. Восени 2013-го Миколу Королька «поглинув» Майдан. Вагітна дружина Валя з маленькою донечкою Соломійкою у той час перебралися жити до Богдана в Луцьк. У вихорі подій у Києві Микола завжди намагався бути на передовій, але приховував це від коханої жінки. Казав їй, що у відрядженні в Казахстані. Коли народилася Настя, знову поїхав у «відрядження в Казахстан». Уже пізніше Валентина побачила свого чоловіка у відеорепортажах з Майдану.
Безстрашний волинянин заражав хоробрістю
Так само, таємно від рідних, Микола Королько опинився і на фронті. Тільки цього разу про те не знали ні брат, ні матір (її не хотів турбувати через хворе серце), ні молода дружина. Всім сказав, що знайшов гарну роботу, але не завжди зможе бути на зв’язку. Насправді ж пішов воювати. Якісь підозри у брата Богдана виникали, але можливостей підтвердити їх не знаходилося.
Зрештою разом з друзями з Майдану Микола пішов добровольцем до 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», який воював у Луганській області. Відзначався безстрашністю і завжди міг підняти бойовий дух побратимів.
– Якби у будь-кого з наших бійців запитати, що найперше спадає на думку, коли вони згадують Колю, то всі без винятку пригадали б його гумор. Він не просто жартував, а розмовляв жартами. А у бою поводився так, ніби почувався безсмертним, – пригадує воєнний товариш Королька Кирило Сергєєв.
Ще Микола був неабияким рибалкою. Про своє захоплення не забував навіть на фронті. Частенько навідувався на охолоджувальний ставок ТЕЦ у Щасті.
– Якось хтось із бійців нашої роти сказав: «Ох і набридло щодня їсти тушонку!» На це Коля зреагував миттєво. Сказав трохи зачекати, потім узяв човна і зник. Через годину-півтори повернувся і приніс півмішка риби. Так балував нас не один раз, – згадує Сергєєв.
Микола Королько входив до диверсійно-розвідувальної групи, яка заходила в тили ворога. Був снайпером. Якось, коли приїхав до брата додому, пішли разом у ліс постріляти по банках. Те, що побачив Богдан, його дуже здивувало. Вже тоді подумав, що Микола не каже рідним усієї правди.
Одного разу група волинянина здійснила провокацію, яка спричинила тривалий важкий бій між росіянами та найманцями-«козачками». А вирішальний останній бій для Миколи Королька відбувся 21 липня 2014 року. Буквально за годину перед бойовим виїздом у Георгіївку він зателефонував дружині. Як пригадує друг Кирило, після тієї розмови Микола був дуже схвильований, радився, чи не пора розповісти жінці правду про війну. Але не встиг. Наші війська пішли на штурм. Микола чи то забув, чи то спеціально лишив «домашній» мобільний на базі. Вже з передової подзвонив до Кирила і попросив, щоб той від його імені надсилав заспокійливі смс-ки дружині Валентині, аби вона не хвилювалась. Одне повідомлення Сергєєв встиг надіслати. А потім на базу, з якої якраз у бій висувалася нова група, надійшла інформація про те, що Микола Королько загинув. Уже під кінець битви їхню групу обстріляв танк. Волинянин та ще один його побратим загинули миттєво. Кирило Сергєєв мав повідомити про смерть Миколи рідним. Зателефонувати Валентині наважився лише ввечері наступного дня, перед тим випивши одним махом півпляшки коньяку. Дружина у смерть чоловіка не повірила, бо була впевнена, що він не на війні, тож попросила Кирила подзвонити братові Миколи…
Поховали Королька у рідних Тоболах. Того ж дня його семимісячна донечка вперше промовила слово «тато».
Богдан після загибелі брата неодноразово бував на базі «Айдару» в Щасті, возив для Миколиних побратимів необхідні речі, харчі. Валентина Королько понад рік вибивала в держави компенсацію за втрату чоловіка, адже він був добровольцем і загинув за день до набрання сили наказом про мобілізацію. На отримані гроші вона придбала квартиру в Бучі й працює в столичному центрі допомоги воїнам АТО. Помагаючи іншим, намагається пережити власну життєву трагедію.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!