Пригадується Петрові Вілінцю справді золотий день на картопляному полі, де він, тоді восьмирічний хлопчик, дивився за кіньми, а батьки вибирали картоплю. Десь за горизонтом, кілометрів за два, час від часу гуркотіли потяги, відтіль долинали паровозні гудки. Село їхнє, Бережки, лежало неподалік залізничної колії між Дубровицею і Сарнами.
Аж раптом від залізниці почулись вибухи, а над головами здивованих людей уже ревли, робили розворот літаки з чорними хрестами – їх ціллю був польський військовий ешелон. Так і на Рівненщину, в Україну, як виявилось, прийшла війна. Не у 1941-му, а у 1939-му році!
А у сусідньому селі Білятичах, де жила бабуся Петра, мамина мама, незабаром вже палали селянські, під стріхою, хати. Виявилось, що коли хрестаті смертоносці знижувались, по них відкрив вогонь з гвинтівки вчитель-поляк, на що фашистський пілот відповів трасуючими кулями по селу. Серед інших згоріла й хата бабусі Євдокії Мірко та п’яти її синів. Добре, що вогонь не добрався до клуні, хлівів, куди й поселились погорільці…
Через кілька днів слідом за німецькими бомбовозами посунули з трилінійками й воїни у будьонівках та обмотках. На землю нашу прийшла Друга світова війна як результат змови Гітлера і Сталіна, пакту Молотова-Рібентропа. Прийшли арешти, репресії, депортації…
Відповідь же на запитання тепер уже ківерчанина Петра Вілінця до лекторів дало саме життя, історія.
Валеріан ТИНЧУК,
Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...