Парагваєць переїхав в Україну й нині служить поблизу Луцька Народжений у Парагваї в сім’ї українських емігрантів Ігор Веретка-Казмірчук повернувся на землю предків, щоб стати священиком. Шість років тому приїхав в Україну через дивовижне зцілення мами від раку. На Волині він знайшов своє покликання і сім’ю: вивчився у Волинській православній духовній академії УПЦ Київського патріархату, зустрів кохану дружину, а недавно отримав парафію у селі Верхівка, що поблизу Луцька.
Подолав 15 тисяч кілометрів, аби стати священиком
Ігор Веретка-Казмірчук – представник четвертого покоління українців у Парагваї. До цієї південноамериканської країни його рідні виїхали, рятуючись від Другої світової війни. Осіли прадід та прабабця в іммігрантському місті Фреге. Розповідає, що парагвайські українці шанують рідну культуру й дотримуються звичаїв: ходять до церкви, варять борщ з буряком, ліплять вареники й випікають домашній хліб.
– У Фреге живе більш як тринадцять національностей: росіяни, німці, японці, українці, поляки. Та українських традицій ми не цуралися. Родичі по маминій лінії – з Почаєва, а по татовій – з Івано-Франківська. Наш дід у Парагваї тримає ферму на двадцяти гектарах, має корів, у яких українські клички, – каже молодий духівник. До речі, серед українських емігрантів у Парагваї неписане правило – одружуватися лише з вихідцями з України. Попри парагвайське громадянство, отець Ігор з гордістю каже, що чистокровний українець.
Коли хлопцеві було 11 років, мамі поставили страшний діагноз – рак. Він гаряче молився перед Холмською іконою Божої Матері й присягся Всевишньому: «Якщо мама одужає, то присвячу своє життя церкві».– Коли втретє зробили аналізи, то нам повідомили, що той діагноз – це помилка апарата. Мама здорова! Цю звістку я сприйняв як Божий знак, – оповідає священик.
Свою обіцянку Ігор стримав. Коли йому виповнилося 18, наважився залишити рідних у Парагваї й переїхати за 15 тисяч кілометрів в Україну. Служити Богові вирішив на батьківщині предків.
– Тато – греко-католик, а мама православна. У нас є православна церква у Парагваї, але семінарії, де можна було б вивчитися, нема. Була можливість учитися в греко-католицькій церкві, але я не хотів. Мене тягнуло саме в Україну. Де можна краще зрозуміти православну культуру, дізнатися більш детально про звичаї, як не в її середовищі? – риторично запитує отець Ігор. Пригадує, коли настав час вирушати до України, було особливо важко. Перед від’їздом Ігор бачив маму лише два тижні. А все тому, що жінка, коли син мав 13 років, поїхала працювати в Іспанію.
– Батьки не могли стримати емоцій, було багато сліз. Хоча й розуміли, що я прийняв рішення свідомо. В Україні я вже шість років, і за цей час лише один раз мені вдалося навідатися на 10 днів до рідних, – розповідає волинський парагваєць.
Забути про відстань допомагають сучасні засоби зв’язку. Майже щодень отець Ігор спілкується з родиною з-за океану через скайп і телефон.
– Звісно, це не замінить теплих розмов у родинному колі за чашкою чаю, але мені спокійніше, коли хоча би почую їх. Мама, дякувати Богові, здорова! Нині я дещо радію, що колись так склались обставини, адже саме її дивовижне зцілення направило мене на Божу дорогу.
Благословляє іспанською
Перше враження від України – дуже холодно порівняно з м’якою південноамериканською зимою без снігу та з плюсовою температурою.
– Приїхав я восени і відразу захворів. Два тижні провів у лікарняному ліжку. Температура була під сорок, але я справився. Мені було всього 18 років – страшно сумував за рідними, – пригадує отець Ігор.
На Волинь потрапив випадково. Священик з Рівненщини розповів, що є можливість вивчитися в Луцьку або в Києві. Порадившись зі знайомими, Ігор місцем для навчання обрав таки Волинську православну богословську академію. Та в Луцьку він не лише освоїв церковну науку, а й зустрів свою другу половинку – дружину Ірину. Вона допомагає йому служити – керує церковним хором, разом виховують трирічного сина Лук’яна. Два місяці тому 24-літній священик отримав в Україні свою першу парафію – у селі Верхівка Луцького району. До цього три роки служив практикантом у луцькому Свято-Троїцькому соборі.
– Звернулася пані, каже, що в них є парафія і шукають священика. Зустрілися з людьми, все обговорили, і вони прийняли мене. Я пишаюсь тим, що за 200 років, які існує Верхівка, цьогоріч люди вперше святили паску в своєму селі, – мовить священик.
На службу отець добирається з Луцька автобусом. Розповідає, у невеличкій капличці завжди людно. Править українською, а благословляє прихожан іспанською мовою. Повертатися до Парагваю Ігор Веретко-Казмірчук не планує. У своєму селі хоче відкрити недільну школу, а на місці каплички збудувати великий храм.
Катерина ЛОЗИЦЬКА, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!