Павло Конончук з Каменя-Каширського став одним з перших на Волині майстрів, які освоїли нелегку професію – зводити куполи на церквах. Ремеслу цьому він ніде спеціально не вчився. Каже, що справа ця богоугодна, тому знання відкривала легко.
Секрети підгледів у карпатських майстрів
Йшов до цього ремесла Павло Максимович довго: і на деревообробному заводі працював, і водієм. Зізнається, що за своє життя опанував не одну професію – може і столярувати, і будувати, і діжки клепати.
– У мене батько був майстром на всі руки. Бочки такі робив, що зі всієї області приїжджали. Напевне, це в мене від нього, – всміхається Павло Максимович.
Як будував свою першу церкву в уже далеких 80-х роках ХХ століття, пам’ятає докладно, ніби це було вчора. Звернулися до нього люди з Видерти (село розташоване трохи більше як за десять кілометрів від Каменя-Каширського). З початком перебудови тамтешній люд вирішив відновити свою стару церкву Різдва Пресвятої Богородиці, побудовану ще у XVIII столітті. Комуністична безбожна влада у 1961 році закрила храм. 30 років місцеві люди ходили по чужих селах Богу молитись, а своя церковця стояла пусткою, почала руйнуватись. І як тільки стало можливим, сільчани добилися її відновлення. Але на той час треба було докласти багато зусиль, щоб святиню відбудувати.
– Хотіли, щоб церква була такою, як раніше. Доставали документи з архіву, – згадує Павло Максимович. – По них і робили. Я тоді більше по дереву працював. Столярку зробили. Прийшлося крити – ніхто не тямить як. Кажу, що знаю чоловіка, який церкву перекривав. 100 рублів у день заплатимо, і він все зробить. На ті часи то були дуже великі гроші. Хлопці ж постановили: «Самі зробимо». Почали крутити, з бумаги вирізати. Бачу, не получиться. А у Камені якраз Іллінську церкву будували, ту, що згоріла. Там були майстри з Прикарпаття. Я туди поїхав, день посидів, подивився, як вони роблять, – і все поняв. Приїхав у Видерту, став робити за їхнім методом – і бляха прогнулася! Так ми церкву у Видерті й накрили. Людям нравиться. То головне.
І так слава про майстра стала розноситись округою. Наступного року приїхали прихожани з Любешова. Там храм відновлювали за фотографіями. Тільки закінчили крити – підійшли гінці із Залаззя. Далі були Воєгоща, Седлище, Обзир, Оленине, Колодяжне – сьогодні майстер не може вже й назвати всіх храмів, на яких виблискують куполи, зроблені його руками. Всього Павло Максимович встиг поставити бані на 24 храмах. Почав роботи й у 25-му, у Видричах, та здоров’я підвело…
– Дві операції на ноги робили, грижі вирізали. Щоб купол поставити, на верхи треба ж вагон лісу перетягати, – зізнався майстер. Коли запитую, де було найважче накривати церкву, не задумуючись каже, що в Седлищі: дзвіниця там висока, і довелося довго риштування виставляти.
Дядько звів православну церкву у Штатах
Родину Конончуків знають у Камені як людей віруючих. Батько Павла Максимовича ще за радянських часів допомагав місцевому батюшці: то біля хати щось полагодити, то біля церкви. А в кінці 90-х років у сім’ї дізналися ще один дивовижний факт з історії свого родоводу.
Почалося все з того, що в супроводі міліціонера на порозі хати постав молодий високий чоловік у круглих окулярах і з косичкою, який назвався Давідом.
– Тут американець родичів розшукує – Конончуків, – зауважив міліціонер.
Давід говорив російською. Почав пояснювати, що у його прадіда Якова було прізвище Конончук, народився у Камені-Каширському, виїхав до Америки ще у 1910 році. Відтоді нічого не знав про свою родину в Україні. А мав багато братів-сестер. Давід почав перераховувати імена, які були записані у сімейній книзі, що вела його прабабуся Наталя в Америці: Агафія, Феодосія, Доміна…
– Це все були тьотки Павла, – підключається до розмови дружина Павла Максимовича Валентина Михайлівна. – Я десять літ жила при свекрусі й чула всі ці імена. У них була велика родина. Свекор Максим був наймолодшим. Вони знали, що найстарший брат поїхав до Америки, але що там з ним було… Й от Давід розказав про Якова. Той рано помер – ремонтував електролінію, і його током убило. Але до цього встиг організувати людей, і вони там збудували православну церкву. Це було орієнтовно у 1920 році. Вона й досі стоїть, правлять службу українською мовою.
Наталка СЛЮСАР, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!