Лист, який надіслала жителька Галиної Волі Старовижівського району Світлана Плазовська, активно обговорювали у редакції. Яким же може бути несправедливим життя! Двадцять років Світлана Степанівна працювала дояркою у місцевому колгоспі. Нелегка то праця: вдосвіта вставати, відра повні з молоком попотягати… Але все думала: на пенсію раніше піде, у 50 років. Та як виповнилося жінці цієї осені 50, виявилося, що на дострокову пенсію права не має.
«Щоб дояркам мати раніше пенсію, враховують нагрузки. Для машинної дойки – не менше 25 корів, для ручної – 16. А в останні роки у колгоспі корів усе вирізали і вирізали. То де їм узятися, тим нагрузкам? Я ж останню корову з колгоспу провела! І на тому моя робота закінчилася. Тепер порахували – повного доярського стажу маю тільки 15 літ. Отже, на пенсію як доярка раніше піти не можу. Але у мене ще й син у дитинстві хворів сильно! У нього проблеми з ногами були. У школі фізкультуру ледве на трійку тягнув. Я зверталася до лікарів, щоб його звільнили – тяжко ж дитині. Відповідали: переросте, до 18 років усе буде нормально. Повірила лікарям на слово. А коли у військкоматі Толік став медкомісію проходити, там сказали, що у нього дитячий церебральний параліч, і дали третю групу інвалідності довічно. То виходить, що я доглядала сина-інваліда, але лікарі йому інвалідність у дитинстві не ставили? Зараз його не хочуть визнати інвалідом до шестирічного віку і дали витяг лікарсько-консультативного заключення, що у нього не було ознак інвалідності. Як таке може бути, що у 18 років йому написали «інвалід з дитинства», а на бумагах він таким не є і через це мені не призначають достроково пенсію?»
Питання, порушене Світланою Степанівною, дуже складне. На жаль, їй допомогти нічим не можна: синові вже майже 30 років, а право дострокового виходу на пенсію мають жінки, які виховали дитину-інваліда, визнану такою до шестирічного віку. Процедура визнання досить громіздка – потрібно збирати купу документів, висновків лікарів, виписок про проходження стаціонарного лікування і т. д. Судячи з наданих жінкою копій документів, у медичній карточці Анатолія необхідних записів немає. Чому – питання до педіатра, який лікував хлопця. Розуміємо, що звідки жінці із села, яка працювала на фермі, знати тонкощі нашого законодавства… А от чому лікарі не порадили їй звернутися на комісію щодо встановлення інвалідності дитини?
Через 30 років кінці знайти важко, і хай це залишиться на їхній совісті.
Наталка СЛЮСАР, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!