Минулої неділі Луцьк провів в останню дорогу свого колишнього мера Антона Федоровича Кривицького. Він прожив на цій землі всього 71 рік. За фахом інженер-будівельник. Працював на різних посадах, зокрема і керівних. Був головою Нововолинського міськвиконкому, тричі обирався мером Луцька. Саме тут найбільше проявився його хист керівника. Антон Кривицький – заслужений економіст України, кандидат економічних наук, нагороджений орденом Президента Грушевського за розбудову держави та іншими високими відзнаками.
Проблеми міста – його проблеми
Сухі рядки біографії. На цьому, очевидно, можна було б і завершувати некролог про покійного. Та все ж хочеться присвятити більше уваги цій непересічній людині, керівнику обласного центру, котрий очолював у другій половині дев’яностих і на початку двотисячних років. Усі ж бо пам’ятають, які то непрості були часи. Питання стояло просто: як вижити? Трудно було народу, не набагато легше – меру. Щодня треба вирішувати проблеми життєдіяльності міста, проблеми людей.
І Кривицький це робив. Можна що завгодно сьогодні говорити, але те, що ми вижили тоді без особливих зривів, техногенних катастроф у Луцьку – велика заслуга і мера. Як тоді, так і тепер усі відзначають, що Антон Федорович був хорошим господарем. Ви подивіться на центральну частину проспекту Волі від Театрального майдану до вулиці Шопена. Європа. Це втілення ідеї Кривицького і роботи десятків проектантів, будівельників, шляховиків. А нинішня вулиця Лесі Українки – дітище Антона Федоровича. З якою любов’ю відреставровані старі будиночки, бруківка, вся пішохідна частина!.. Знаю ж бо, скільки він уклав туди часу, старань, труда. І зовсім ніби просте питання – тролейбусна лінія з Луцька у Гаразджу. Знову ж це задум Кривицького.
Сьогодні вже всі забули, а дехто й не знає, але ж ідея акцизних марок на спиртному також належала нашому мерові й стала надбанням усієї України. Це ж додаткові надходження в бюджет міста. Та хіба перелічиш усе те добре, що зробив Кривицький для Луцька, його жителів? Не побоюся високих слів, але, гадаю, ми маємо дякувати долі, що у надважкий перехідний період нам вона дала у керівники таку людину.
Шана не для галочки
Після смерті у соцмережах звучать різні відгуки, багато позитивних, але деякі кидають тінь на добре ім’я Кривицького. Вони забули або, невігласи, ніколи й не знали святу заповідь, що про мертвого – або добре, або нічого. Та, зрештою, запитати б: а що ти один з другим зробив для людей, для громади? Та за своє життя нужника не збудував. Можна по-різному оцінювати діяльність колишнього мера, але він був таким, яким був, робив людям, місту добро. І це головне.
Багато народу зійшлося провести в останню путь Антона Федоровича. Море квітів, вінків. А люди все йшли і йшли. Настала скорботна мить проводити покійника у дорогу на кладовище. Я був без автомобіля і тому перепитав у кількох керівників, чи не їдуть у Гаразджу. Схвальної відповіді не одержав і тому пішов до автобуса. Тут, звичайно, був простий народ. Любов Ганейчук, голова Союзу українок Волині, почала згадувати, як неодноразово сперечалась і ладилася з Кривицьким, як допомагав їхній організації. Якийсь дядько згадав свою пікантну зустріч з мером.
– Я працював компресорником. Одного разу незнайомий у білій сорочці та галстуку вчив мене, як робити. І я його послав подалі. Пізніше мені розповіли, що це мер. Чекав, що виженуть з роботи. Та ні. Кривицький простив, більше того, ми з ним заприятелювали. Мені самому й досі дивно, як я став другом мера.
А ще в автобусі я зустрів жіночку, котра приходила у редакцію «Вісника+К», коли Антон Федорович проводив тут пряму телефонну лінію. Вона не могла додзвонитись. І Кривицький прийняв її просто в редакції, вирішив проблему.
Сумно було дивитися на кладовищі, коли не вистачало людей, щоб донести вінки до останнього місця спочинку Кривицького, бо залишилися близька родина, кілька чоловік його колишньої команди, простих людей. Скільки ж начальників, крутих бізнесменів, чиновників бігало на поклон до мера! А що робилось у приймальні у дні його народження! Як же вони вірнопіддано заглядали йому в очі! Тепер Кривицький їм уже не потрібний? Прикро і боляче. Чому, чому такі ми?
Нікого не хочу вчити, нікому докоряти. Любов і повага має бути у серці завжди і на віки вічні незалежно від посад і становища. Кривицький це заслужив. Вічна йому пам’ять і шана!
Євген ХОТИМЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
777
Ми його надовго запамятаємо. Декомунізація в житті. Ще буде суд Божий.