У морфлот за часів СРСР призовники служити не рвалися. Кому охота не два, як на суші, а цілих три роки гарувати? Та ще як запруть у підводники! Без оптимізму сприйняв звістку, що доведеться носити кльоші та безкозирку, і Юрій Федорук із Залаззя, що на Любешівщині. Матросом пройшов на кораблі три океани та безліч морів.
Кидали у басейн – перевіряли, чи плаває
Два десятки хлопців з Волині разом з ним того призову чекала така доля. Привезли майбутніх моряків, зібравши з усієї України, душ триста в містечко Піонерський Курорт на Балтійському морі для відбору найліпших. Юнаків змушували бігати на час, підтягуватися на турніку, крутили на спеціальних «вертушках»… Навіть у басейн штовхали, щоб перевірити, чи плавати вміють. Усього тридцять осіб пройшли успішно Піонерський Курорт, серед них і волинянин Федорук. Опинився в учебці у Мамоново, де для всіх флотів матросів готували. Юрій на електрика вивчився, потрапивши таким чином у категорію корабельних «інтелігентів», тобто тих, що на палубі служили, а тих, що в трюмі, – «мазутчиками» називали.
Мамоново – місто закрите. І щоб могли батьки на присягу приїхати, потрібно було заздалегідь про перепустки подбати. Юріїв дід того не знав, тож, коли приїхав із сином та невісткою на урочисту подію свого внука, його на в’їзді патруль хотів з автобуса висадити. Тоді дід розстебнув плаща, а груди його всі в медалях, у тому числі за взяття Кенігсберга. «Я, – каже, – тут воював, кров проливав, визволяючи цей край од фашиста, а ви мене не пускаєте?!» Не пустити старого вже не могли.
Біля Куби забороняли виходити на палубу
Юрій потрапив на одне з найбільших суден Балтфлоту – сторожовий корабель. На ньому і прослужив увесь термін. Однієї ночі оголосили бойову тривогу й вийшли у відкрите море. Йшли тиждень, а куди, ніхто не знав, окрім, звичайно, капітана й офіцерів. На кораблі, що ніс вісім десятків ракет, правда, без ядерних боєголовок, з українців були тільки Юрій та ще фельдшер. Від нього і дізнався, що прямують на Кубу. Вже як підходили до острова, капітан сказав: «Це Куба. Не бійтеся, ми не самі». Виявляється, разом з ними підійшла ескадра інших кораблів, а під водою ще – ескадра субмарин.
Але бачив Острів Свободи Юрій, можна сказати, лише краєчком ока: матросів не тільки не випускали на берег, але й на палубі заборонили з’являтися, коли судно в якийсь кубинський порт заходило, і навіть ілюмінатори наказали задраїти.
Чотири місяці вони маневрували довкола острова, а коли радянсько-американські погляди на Кубу випогодилися, сторожовий корабель Федорука з Атлантичного океану пішов у Середземне море, до берегів Сирії.
– Там уже було вільніше, – згадує Юрій. – Нас випускали на сушу, і ми вражались, як там бідно люди тоді жили… Дітям цукерка даси, шматок хліба – біжать за тобою, співають, танцюють. Але Сирією наше далеке плавання не скінчилося, на черзі був Індійський океан, В’єтнам. Коли підходили до В’єтнаму, всю команду переодягнули в цивільні костюми, ще й галстуки видали. Так можна було вийти на палубу.
Статуса воїна-інтернаціоналіста не має
– Якось відзначили екіпаж за той довгий і небезпечний похід? – питаю у співрозмовника.
– Командир корабля оголосив подяку, а у порту отримали спеціальний значок, – розказує Юрій Федорук. – Я інвалід другої групи, тепер хочу добитися статусу воїна-інтернаціоналіста, щоб надбавку до пенсії мати. Мені цей статус повинні були дати ще зразу, як тільки відслужив. Я тоді звертався у військкомат, але відмовили, бо у військовому квитку не було запису. Пройшло багато років, аж поки хлопці, що вибили собі статус, не підказали, як можна цю проблему вирішити. Через військово-морський архів у Пскові. Запит туди надіслав і чекаю відповіді. Процедура марудна й довга, але надіюся, що скінчиться для мене успішно.
Микола ШМИГІН, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!