Шалений ритм життя був у Марії Дубук. Сотні кілометрів щотижня, безліч нових зустрічей, десятки перечитаних за день текстів… А на вихідні її чекало маленьке село Лютка на березі мальовничого озера Луки, яке вона дуже любила, з рутинними домашніми клопотами та родинними проблемами. Неспокійне, напружене життя, у якому майже не залишалося часу для себе. Життя, упродовж якого вона дарувала всім, хто її знав, до останку свою любов та підтримку, доброту і терплячість, світло ніжної, ранимої, трепетної душі й надію, що світ обов’язково зміниться і в ньому буде менше кривди та неправди. Її життя було яскравим і коротким, як спалах зірки у нічному небі.
Марійка Дубук… Журналіст з великої літери, неординарна особистість, яка ніколи не прогиналася під політичні віяння часу. Надійний друг і порадник, розумна жінка з безкомпромісною філософією доброти та християнських ідеалів. Про неї надто важко згадувати у минулому часі. На жаль, страшна невідворотна недуга, що підстерегла її у розквіті творчого таланту, розлучила Марійку з тими, кого любила вона та хто цінував і шанував її.
Залишилися лише пам’ять і спогади, які допомагають переживати цю втрату. Саме вони 20 лютого, в день народження Марійки, зібрали в Старовижівській районній бібліотеці для дорослих шанувальників її журналістського таланту, колег по перу, друзів, близьких, знайомих, учасників творчого об’єднання «Автограф», котре ініціювало вечір-спогад за книгою Марійки Дубук «Земля вмивається весною», що вийшла вже після смерті авторки. Сердечними, трепетно щирими були розповіді про Марійку шеф-редактора газети «Вісник+К» Євгена Хотимчука, колеги Костянтина Гарбарчука, з яким вона пропрацювала в цьому виданні не один рік, ветерана журналістики Олени Чабан, настоятеля храму-каплиці Казанської ікони Богородиці села Лютка, прихожанкою якого була Марійка, Олександра Сандера, редактора старовижівської районної газети «Сільські новини», у якій розпочався Марійчин творчий шлях, Юрія Коваля, поетеси Наталії Лабнюк, земляка й автора кількох книг Миколи Курилюка, помічника народного депутата Ігоря Гузя Василя Романюка, котрий добре знав її по громадській роботі, близьких друзів Любові Микитюк, Анатолія Улізька, Наталії Бабич та інших присутніх у залі. Під час щиросердної розмови, що більше нагадувала освідчення Марійці у любові та шані, винуватиця торжества дивилася на нас зі світлин на екрані, що повертали в ті щасливі часи, коли поруч була людина із сонячною душею. Її очі ніби промовляли:
– Я прощаюся з рідним краєм у мовчанні,
В побожній тиші…
Вечір сонце пшеничне розкраяв
І окраєць над полем залишив.
Сонце, сонце, освітлюй тіні!
Не заходь, почекай хвилину!
Я ще раз у твоєму промінні
Озирнусь на свою батьківщину.
У день народження Марійки Дубук вісниківці та журналісти «Сільських новин» побували й на її могилі в Лютці, де настоятель храму-каплиці Казанської ікони Богородиці Олександр Сандер відслужив літію за покійною. Нині про радісні та сумні хвилини в житті села на кладовищі нагадує церковний дзвін, про який так мріяла за життя Марійка і який з’явився тут, коли вона відійшла до Господа, завдяки зусиллям колективу газети «Вісник+К», зокрема його шеф-редактора Євгена Хотимчука.
Наталія ЛЕГКА, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!