Коли у п’ятницю, 3 березня, в обідню пору Ірина Мосійчук зайшла до хати своєї сусідки Віки – заціпеніла від жаху. Її подруга сиділа на ліжку вся у крові з перерізаним горлом. А біля неї, лепечучи перші милі слівця, повзала крихітна донечка Міля.
Убивство серед білого дня
Не розбираючи дороги, щодуху кинулась Іра з хати. Як добігла додому – не пам’ятає. Почала на ходу кричати: «Там Віку зарізали!» Батько, чоловік, брат спочатку подумали: що це їхня Ірка верзе? А коли побачили неприхований жах в очах, миттю кинулися до сусідської хати. Від побаченого кров захолола в жилах. Оторопіли від шоку. Стали шукати господаря Івана Дуная, діда Віки. Заглянули у хлів – немає, у сараї теж нікого. У літній кухні на клямці замок накинутий знадвору. Куди ж міг дітися літній чоловік? Не знайшовши його ніде, відкрили кухоньку – і пережили чергове потрясіння. Перед порогом на земляній підлозі весь у крові лежав дід Іван. Новина про те, що зарізали Івана Дуная і його внучку Віку, миттю рознеслася селом і по всій окрузі.
Хата, у якій сталося вбивство
До кінця дня у Рудці-Козинській Рожищенського району працювали поліція і прокуратура. А люди ще декілька діб боялися виходити на вулицю. Всіх тривожило те ж саме питання: що за звір прийшов у їхнє тихе і мирне село? Навіщо вбили 67-річного чоловіка і його юну внучку, яка сама, без чоловіка, ростила донечку. Малечі 16 березня тільки-но рочок виповниться. І мама вже не спече їй тортика, ніколи не пригорне і не приголубить…
Хоронили всім селом
Ми приїхали у Рудку-Козинську в понеділок і якраз попали на похорони.
Руденці всім селом зійшлися, щоб провести в останню путь тих, чиє життя так немилосердно обірвала рука вбивці. В очах – біль і співчуття.
– Хай Господь дасть Наташі витримати все це, – пошепки промовляли люди. – За що їй, бідній, стільки дісталося? Два чоловіки мала, а життя ні з ким не було. Сама двох дочок на ноги піднімала, менша ж Іванка ще у школу ходить. Паше з ранку до вечора на німецькому заводі як проклята. А на вихідних з Рожища в село, до батька. Матера щойно схоронила осінню… І у кого рука піднялася на таких бідових?!
Як підбита птаха, кидалася Наташа від труни батька до доньки. Припадала, обнімала, востаннє просила пробачення, обіцяла своїй Віці не залишити її малечу.
– Ти ж так не хотіла їхати цього разу до діда!.. Але послухала, бо треба було помогти, корова мала телитися… На смерть свою приїхала, – шепотіли побілілі губи.
На похорони з Рожища приїхали однокласники і вчителі Віки.
Вікторія
– Така хороша дитина була, простодушна, наївна, відкрита, – найтепліші слова про колишню ученицю промовляє класний керівник Ольга Медвідь. – Віка не була відмінницею, бувало іноді, що і школу пропустить: меншу сестричку Іванку треба було поглядіти чи мамі допомогти. Якось поділилася зі мною: «Ольго Петрівно, я кухарем хочу стати». «Все у твоїх руках», – кажу. Вступила в училище в Торчин. Уже там училась, а на День вчителя прийшла у школу з подарунком, привітала нас. Ні відмінники не прийшли, ні активісти, а Віка… А ще якось зустріла на вулиці, а вона: «У мене дві новини, хороша і погана. Хороша – я буду мамою. Погана – батько дитинки від мене і від неї відмовився, але я її сама вирощу». Віка любила одну фразу: «Краси не відбереш». А от знайшовся нелюд, який відібрав і красу, і життя…
Слухаючи, як розповідала вчителька про Віку, мимохідь подумала: «Такими ж самими словами наш редактор Євген Якович Хотимчук говорив про її діда Івана». Іван Дунай – друг його дитинства.
– Ми ж з Іваном росли разом: я на його подвір’ї, він на моєму весь час товклись. І він, і я рано батьків втратили, вважай, що сиротами росли. Разом у футбол грали, Іван, до речі, дуже класним футболістом був. На санках зимою каталися. Він дуже добризний чоловік. Такий завше тихий, щирий, вельми співчутливий. Усіх жалів, нікого не міг обідити. Якщо йому хтось криве слово скаже, міг і заплакати. А як же вони бідували! До кінця днів жив у тій старенькій батьківській хатині! І у кого рука піднялася на його життя?!
Нелюд прийшов спеціально, щоби помститися?
Це питання злітає з вуст заледве не кожного руденця. Сільський голова Микола Яцюк каже, що у селі того дня із чужих були тільки цигани та купці картоплі:
– Поліцію викликали о 14.20. А мати Наташа розповідала, що говорила з Вікою десь о 13-й. Усе сталося серед білого дня, в обідню пору, десь у цьому проміжку часу.
Ніхто не бачив убивцю, Іван Дунай жив на віддаленій вулиці, яку місцеві називають Густою. До того ж у самому кінці. Далі – поля, за ними сусіднє село Кременець. Люди подейкують, що нелюд приїхав рейсовим автобусом і попрямував відразу до хатини Дунаїв.
– Я сидів обідав, через окно бачив, що хтось вулицею пройшов незнайомий, у чорних штанях. Пошов, то пошов. А через трохи часу Іра біжить і кричить. Коб знати, може, і зловили б того звіра… – бідкається брат убитого Степан, який живе на тій же вулиці.
Припускають, що, зробивши свою чорну справу, вбивця втік через поле. У Кременці бачили, як серед дня з Рудки якийсь чоловік ішов. Зупинився біля калюжі руки помити, вийшов на трасу і спинив мікроавтобус.
Люди схиляються до того, що злочинець приїхав по Вікину душу, а дід попав «під руку» як зайвий свідок. Версію пограбування відразу відкидають: на вулиці є багатші хати, а хатинка Дуная буквально кричить про бідовість. У таку злодії не заглянуть. Та й сам звірячий спосіб убивства – спочатку завдали багато ударів ножем у живіт, груди, а потім перерізали горло – свідчить про помсту. Зробити це могла людина, яка вже сиділа в тюрмі, можливо, навіть і раніше вбивала.
– Він приїхав спеціально для того, щоб убити, і ножа із собою привіз, – шепочуться. – Тільки б не якийсь маніяк об’явився. Тоді жити взагалі страшно буде, – з острахом кажуть люди.
За словами начальника Рожищенського відділення поліції Ківерцівського відділу ГУНП у Волинській області підполковника поліції Олександра Басалика, слідче управління ГУНП у Волинській області порушило кримінальну справу за ч. 2 ст. 115 ККУ «Умисне вбивство». У поліції склали фоторобот підозрюваного. Це чоловік віком 30-32 роки. Зріст – приблизно 180 см, широкоплечий, худорлявої тілобудови. Був одягнений у спортивні штани та гольф чорного кольору, темну в’язану шапку, темну шкіряну куртку, взутий у босоніжки на липких стрічках. Риси обличчя: ніс великий, масивні скули, очі запалі, стрижка коротка. А ще правоохоронці просять громадян, які володіють будь-якою інформацією про вбивство, звернутися в поліцію або зателефонувати за номерами: 0669933581 або 0963858556. Конфіденційність гарантована.
«Дитину нікому не віддам»
Після похоронів я наважилася підійти до Наташі, висловила співчуття, передала фінансову допомогу від редакції і запитала, чи можемо ще чимось допомогти.
Іванка, сестра загиблої, і бабуся Наталя з осиротілою Емілією
– От якби мені кредит якось відстрочити. Осінню взяла у банку 50 тисяч на лікування матері. Не допомогло, мати померла, а гроші віддавати треба, – журиться згорьована жінка. – Тепер ще про Мілю потрібно дбати. Мені тут радять здати її у Будинок малютки. Нізащо! Ходімте, самі побачите, яке вона сонечко!
Всі дні, поки рідна бабуся була зайнята печальними клопотами, про крихітну донечку Віки дбали сусіди Аркадій і Оля Пухняки. Як тільки малеча побачила бабусю Наталю – відразу простягнула рученята, пригорнулась. А уст самої жінки вперше за день торкнулася посмішка.
– Моя маленька, моє сонечко, – почала голубити.
– Вам доведеться роботу лишати...
– Не можу. Як житимемо? Мені ще Іванку треба вивчити. Мушу працювати. Якось справимося, – пригортає до себе внученьку.
Наталка СЛЮСАР, Волинська область
Фоторобот вбивці
Звертаємося до всіх небайдужих: якщо у вас є можливість допомогти сирітці Емілії, родині вбитих у Рудці-Козинській Івана Дуная та Вікторії Рудницької, кошти можна переказати на картковий рахунок «ПриватБанку» 4149 4978 5848 7863. Отримувач – Наталія Петрук.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!