Митрофан Швидун жив у Оксфорді та працював у всесвітньо відомому університеті
В одному з минулих номерів «Вісника+К» було надруковано інформацію про героїв Крут. У ній стверджувалося, що доля волинянина Митрофана Швидуна, який уцілів у бою, невідома. Але. До редакції звернулася наша читачка аж із Полтави Лариса Поліщук. Вона є хрещеницею дочки Митрофана Швидуна, тому від родини знає багато подробиць про його життя і долю після війни.
З поля бою винесли пораненим
Внуки Митрофана Швидуна, які мешкають у Луцьку, мало що знають про свого знаменитого діда. Тому, щоб вшанувати світлу пам’ять, про нього розповідає викладачка полтавського вишу, уродженка села Котів Ківерцівського району Лариса Поліщук. За радянського режиму про героїчного родича нікому не розповідала – бій під Крутами тоді замовчували. А коли настала Незалежність, по крупинці збирала відомості про цю трагедію, століття якої Україна вшановуватиме наступного року.
Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року. Загін юних київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», який нараховував усього чотири сотні осіб, призупинив п’ятитисячний підрозділ Червоної гвардії! Молоденькі безстрашні хлопці на смерть протистояли добре озброєному війську. Затримка ворога дала змогу укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність. Точну кількість загиблих юнаків, на жаль, досі ніхто не знає.
У тій м’ясорубці вижило небагато. Серед них і Митрофан Швидун, уродженець села Монастирище Чернігівщини, 1895 року народження. У бою під Крутами був поранений у праву ногу. З поля бою його винесли товариші. Пізніше він брав активну участь у боях з більшовиками, знову отримав поранення, внаслідок чого оніміла ліва рука. Але не полишав служби в Армії УНР, хоча був визнаний військовим інвалідом. У міжвоєнний час Швидун мешкав у Луцьку. Це офіційні скупі дані.
За кордон кликав не дружину, а дочку
Більше про героя Крут знає Лариса Поліщук. Лише нещодавно з оприлюднених архівів вона довідалася, що Митрофан Швидун очолював Волинську ОУН-УПА. Бабця їй розповідала, що він був освіченою, розумною, інтелігентною людиною, знав англійську та німецьку мови. Очевидно, після закінчення Ніжинського педагогічного технікуму вчився на юридичному факультеті Київського університету або у Першій Українській військовій школі. Після Крут жив у Кременці на Тернопільщині, а згодом потрапив у село Котів Ківерцівського району – тут одружився з місцевою дівчиною Марією Дяк. 1929 року в них народилася донечка, назвали Ольгою, як і першу дочку, яка померла немовлям, – він чомусь дуже любив це ім’я.
– Я теж завдячую йому своїм ім’ям. Мене похрестили Терезою у польському костелі, а потім за його наполяганням уже у православній церкві – Ларисою, – розповідає Лариса Поліщук. – Бабця розказувала, що не раз Митрофан возив сім’ю у Почаївську лавру. Був підприємливим, мав свою маслобійню на трасі біля села Пальче. Про Крути мало згадував, і то лише моїй бабці, бо знав, що вона нікому його не видасть. Він передбачав події, тому відав, що прийде радянська влада. Був дуже скритним. Ніхто з родини навіть здогадатися не міг, що він був в УПА! Про це, мабуть, не знала і його дружина. Вона була дуже гарною. Але у них, певно, не ладилося, бо коли під час війни надумав від радянської влади втікати за кордон, її не кликав, а благав йти свою 15-літню дочку Олю. Проте вона чомусь не захотіла. А з дружиною гарно попрощався, поцілував у руку.
Втік у Європу сам чи забрали німці?
У селі Котів, де ми побували, місцеві люди розповідали іншу версію. Мовляв, коли німці втікали, то забрали із собою і його, бо він знав німецьку. Проте такий факт родичка Лариса Володимирівна чує вперше.
Так було чи ні, але дочка Оля постраждала від більшовиків. Чи за батька-упівця, чи то за те, що була зв’язковою УПА, її, 15-річну дівчину, заслали у мордовські табори, де вона десять років відбувала покарання. Там, у Сибіру, народила двох дочок, третю – від другого чоловіка – вже вдома. Тепер Ольга старенька бабця, її доглядає дочка у Москві. А її мама Марія, тобто Митрофанова дружина, від більшовиків кривди не зазнала. Вона вдруге вийшла заміж. Проте, коли померла у 1970-х, на її могилі у Котові почепили подружнє фото – її і Митрофана. Бо родина ще нічого не знала про його долю.
Першого листа надіслав аж через 40 літ
І в кінці 1970-х до Котова прийшов лист з Англії. Митрофан Швидун уперше дав про себе звістку – всього за кілька років після смерті дружини. Мав уже за вісімдесят. Навіть через сорок літ дочка Ольга за підписом на конверті впізнала батьківський почерк! «Це від тата!» – скроплювала його сльозами. Плакали рідні, читаючи його рядки, сповнені туги за Україною та рідними.
– Невідомо, чи в Англії були в нього жінка та діти, – каже пані Лариса. – Знаємо, що жив у Оксфорді, викладав у відомому на весь світ університеті.
На Волинь навідатися не міг, хоча дуже хотів, та літа стали на заваді. Кликав до себе у гості доньку Олю, її дітей, проте так ніхто і не поїхав. Ларису Володимирівну теж запрошував, вона навіть загорілася цією поїздкою, але її попередили: подумай про своє майбутнє. Так зустрічі з рідними не сталося.
Митрофан Швидун помер у кінці 1980-х, похований в Оксфорді. Про кончину повідомила покоївка, яка догледіла його до смерті. Навіть вислала рідним його годинник – щоб мали пам’ять. Інші стверджують, що то була його англійська дружина. Тепер ніхто про це не дізнається.
– На жаль, точної дати його смерті теж не знаємо, – зітхає Лариса Поліщук. – Бо не збереглися ні його листи, ні звістка від тієї жінки. Невідомо і де його годинник, який висилали на пам’ять. Навіть ніяк не можемо родиною зібратися, щоб поїхати на Чернігівщину – вклонитися місцю, де народився Швидун…
Олена ПАВЛЮК, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!