У художній галереї Волинської обласної ради відкрилася виставка самобутнього художника Миколи Конопацького. На ній представлено понад вісімдесят полотен майстра, на яких у барвах озвався Поліський край – ріки та озера, ліси і луки… І сонячний промінь, що омиває цю красу.
Надихають пейзажі Полісся
Микола Антонович – уродженець Житомирщини. Однак, як сам каже, усе своє свідоме життя провів на Волині. Цей край надихає його на творчість, змушує душу співати. І та пісня лине не лише з вуст таланта (а Микола Конопацький – соліст народного аматорського фольклорного колективу «Родина»), а й на полотні. Така ж потужна, колоритна, багатоголоса.
Він – звичайний учитель образотворчого мистецтва Білинської загальноосвітньої школи, що у Ковельському районі. За плечима не має великих художніх академій. Але Бог наділив його особливим баченням світу. І майстер уміло відтворює це фарбами і пензлем.
Дивишся на його пейзажі – й милуєшся: наскільки вони гармонійні, справжні. Так і хочеться з картини вдихнути ковток морозного повітря чи скупатись у пожовклому листі осіннього саду, плюхнутися в озеро Нечимне чи заслухатися дзюрчанням невеличкого потічка, що розділяє луки… Вони живі, манять до себе, просять окунутися в живописну казку. Звідки таке неймовірне чуття?
– Я навчаюся від природи, – щиро каже майстер. – Люблю спостерігати тихі та спокійні пейзажі. Незалежно, зима це чи літо, осінь чи весна. Природа в будь-який час прекрасна. Її треба побачити і відчути. І хмурий день, і дощовий, і сонячний, ясний. Кожен яскравий момент хочеться закарбувати у пам’яті, передати на полотні. Все це пейзажі рідного краю.
– Микола Конопацький – це наш Шевченко, що має талант «не позичений, а власний», – з гордістю зауважила сільський голова села Білин Ольга Лисюк. – А роботи його настільки ж гарні, наскільки гарна у нього душа. Мають світлу, теплу ауру.
Місця чорному на полотні нема
Виставка Миколи Конопацького присвячена українським добровольчим батальйонам та Збройним силам України.
– Хлопці захищають Україну, не шкодуючи своїх сил, свого життя. Хочеться допомогти їм. Словом, ділом, своєю виставкою, – каже художник. – Якщо якісь картини будуть придбані, усі виручені гроші передам на схід, для потреб наших бійців.
Микола Антонович зізнається, що в колекції не має жодного полотна, яке було би безпосередньо присвячене тим чорним, страшним подіям, які відбуваються на сході держави. Свідомо, адже болю й плачу достатньо ллється з екранів телевізорів, зі шпальт газет. Хочеться світла, тиші, умиротворення.
– Я навіть у роботі уникаю чорного кольору. Дехто з художників каже, що без чорного не обійтися, він створює відповідний колорит. А я обходжуся. Працюю в усіх кольорах, але без чорного. Хочеться, щоб його і в нашому житті, житті нашої держави Україна було якнайменше, – міркує майстер.
Він приходить з роботи й знову сідає за пейзажі. Тоді майстерня наповнюється запахом фарби. У ньому народжуються свіжі полотна, що ще і ще надихатимуть на прекрасне. Бо від них справді йде неймовірна позитивна енергетика, від якої хочеться заряджатися. Ти відчуваєш, що спілкуєшся з природою.
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!