Кожен, хто був у храмі, з особливим трепетом бере у руки проскурку. Жіночки, несучи її додому дітям та внукам, дбайливо загортають у серветку чи хустинку, щоб, крий Боже, крихточка не впала на землю. Та мало хто задумується над тим, чиї руки вимішували та випікали цей богослужбовий літургійний хліб.
У селі Луковичі Іваничівського району кожен згадає добрим словом 76-літню Надію Приходько. Незважаючи на поважні літа, бабуся щонеділі ходить до церкви. Разом з іншими односельцями дбає про чистоту і затишок у храмі, а ще – доглядає за хрестом, який встановлений на середохресній дорозі. Вириває бур’ян, насаджує квіти. Та найбільше її цінують за те, що понад десять років ця невтомна, щира та добра пенсіонерка випікає проскурки для прихожан. Так сталося, що у передпасхальні дні зустріч із нею відбулася на сільському кладовищі, де Надія Окононівна прибирала могили. Принесла кущики нарцисів, щоб висадити біля неньки. Саме вона навернула дітей до Бога.
– Я батька свого і не пам’ятаю, – гірко зітхає бабуся. – Його як забрали на войну, так і зник безвісти. Мама лишилася сама з трьома дітьми. Важко працювала, та, хоч як їй сутужно було, щонеділі йшла до церкви за чотири кілометри до сусіднього села, і нас, малих, із собою брала. Навіть у комуністичні часи хто хотів, той був у храмі.
Не лише мати вчила з добром у серці та по правді жити. Боже слово пускало пагінці у маленькому сердечку Надійки. Коли пішла у доросле життя, не забувала про милосердя та любов до ближнього. Догледіла до смерті одиноку односельчанку, нині прибирає коло її могили. А що пече проскури, то «на все Божа воля», мудро розмірковує. Раніше в її оселі інша жінка цією справою займалася.
– Вона вдома розчиняла тісто, а тоді до мене несла, бо духовки своєї не мала. Та негоже зі святим хлібом отак ходити, не раз думала я, – каже пенсіонерка. – А якось я прийшла до храму в село Орищі, а дяк виходить і оголошує, що служби не буде, бо нема кому проскурки спекти.
Тоді батюшка Олександр показав на мене і каже: «Скажіть цій жіночці. Вона зможе». Поблагословив мене, я молитву зговорила. Дуже переживала, але, дякувати Богу, все вдалось. Як у Луковичах звели нову церкву, з того часу, а це вже понад десять років, я печу проскурки.
Бабуся зізнається, що особливих секретів не має. Головне, перед початком роботи попросити у Бога прощення за гріхи та помочі. Дріжджі, сіль, мука й вода – ось і всі складові. Та найважливіше – світлі думки й молитва. За таку непросту богоугодну справу бабуся Надія отримує подяку не лише від людей, а й від Всевишнього, який дарує їй добру пам’ять і здоров’я, бо ще до сусіднього села за кілька кілометрів на службу ходить.
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!