Ситуацію навколо Ковельського ветсанзаводу впродовж останніх кількох місяців можна було назвати справді катастрофічною. На непрацюючому підприємстві просто неба опинилося близько трьох тисяч тонн решток тварин. Дохлі свині навалом валялися на території, біля тих туш – гори кісток, кишок, пір’я… Мешканців прилеглих територій довго діймав нестерпний сморід. Врешті терпець увірвався, і люди вийшли на протести. Що змінилося за останній місяць у роботі підприємства і чому сьогодні неприємних запахів майже не чути – у розмові з новим керівником ветсанзаводу Андрієм Марченком.
Андрій Миколайович очолив Ковельську філію державного підприємства «Укрветсанзавод» 4 травня. Його призначили виконувачем обов’язків директора – перевели з іншої, працюючої, філії у Сквирі (Київська область). Він, попри зайнятість, таки погодився провести екскурсію своїм «парфумерним заводом».
Усі працівники, у тому числі й в. о. директора, ходять по території без будь-яких засобів захисту органів дихання. Коли я мимоволі затулила носа, бо ж запах справді не з приємних, вони тільки посміялися. Кажуть, сьогодні тут їм уже не смердить. І відразу хваляться новинкою, завдяки якій стала можливою переробка тих тисяч тонн кісток, кишок і дохлятини.
– 25 травня ми запустили новий піролізний котел для спалювання відходів, – розповідає Андрій Марченко. – Його вартість майже 700 тисяч гривень. Кошти для придбання виділив нардеп Степан Івахів. За допомогою цього котла нам вдалося не лише почати спалювати кістки, що накопичилися на підприємстві, а й запустити свій старий стаціонарний паровий котел для переробки боєнських відходів – кишок, пуху та пера.
Річ у тім, що раніше підприємство працювало виключно на електриці. Новинка ж – на твердому паливі, ще й економить його, бо не потребує частого «підкидання» дров та вугілля. Енергії, яку дає цей котел, вистачає не лише для «себе», а й для старого обладнання. Так запустився весь процес переробки. Лише за кілька днів працівникам вдалось утилізувати 31 тонну кісток та 16 тонн кишок, пуху та пера. Якщо старе устаткування не буде ламатися, то за літо, сподіваються, усі відходи вдасться переробити та ізолювати.
З перегорілих кісток (вихід – близько 10% завантаженого) раніше виготовляли кістковий концентрат. Його використовували як добрива чи добавку для корму тварин. Сьогодні концентрат не робиться – у дробилку сировину не закладають. По-перше, «попелу» ще замало, також слід провести дослідження, чи якість отриманого концентрату відповідатиме нормам, адже кості були старі.
– Поки він лежить на подвір’ї. Але це абсолютно безпечно, – запевняє Андрій Миколайович і бере із землі в руки кістковий попіл, розтирає його в долоні на порошок, нюхає. – Він не шкодить довкіллю, не смердить. А от боєнські відходи слід ізолювати. Ми зараз робимо підсилення бетонних резервуарів, де вони мають зберігатись. А взагалі, є можливість з них робити компост. Це дуже вигідно. За два місяці після того, як фахівець вносить спеціальні біологічні реактиви, виходить готове органічне добриво високої якості, яке можна продавати! Це могли би бути гроші для підприємства.
– То Ковельський ветсанзавод міг би повноцінно працювати й далі приймати від м’ясопереробних підприємств відходи? – запитую у керівника.
– У такому стані, як філія сьогодні є, однозначно, що ні. Потрібна модернізація обладнання. Все дуже старе, постійно ламається. Одним новим котлом ситуацію не врятуєш. Потрібні мільйони. Але всі повинні розуміти, що таке підприємство в області мусить бути. Бо є м’ясопереробні підприємства, рибопереробні, птахопереробні, ковбасні цехи. Всі вони мають відходи тваринного походження. І, згідно із законодавством, зобов’язані їх утилізувати. Як, якщо підприємство не працює? Тож і утворюються стихійні звалища в різних куточках області. Екології від того користі не буде.
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!