Лідія ДИБЕЛЬ
Волинь

Після смерті батьків онуків ростила бабуся

18 липня 2017, 18:13
1
0
Сподобалось?
0

Коси Лідії Дубель із села Сокиричі Ківерцівського району давно стали срібними. Важка доля випала цій жінці. Без чоловікової допомоги ставила на ноги троє дітей. А коли ті створили свої сім’ї, страшна біда прийшла у родину – в аварії загинули 27-річна донька з чоловіком. Сиротами зосталися маленькі дітки.

Вела дітей на 1 вересня  і плакала

Лідія Олександрівна й досі зі слізьми говорить про цю болючу рану:

– Таня із зятем Кольою поїхали в сусіднє село на День молоді. А малих у мене оставили, я ще в Муравищах жила. Поверталися додому, водій випивший, не справився з керуванням, врізався у гору блоків, а тоді їх відкинуло на березу. Він та двоє пасажирів отримали незначні травми, а зять одразу на смерть. Доньку ще завезли в реанімаційне відділення в Ківерці, але не змогли врятувати. Думала, що здурію від цього. Але мусила жити ради внуків. Владику шість було, а Маша на рік менша.

Сваха переконала Лідію Олександрівну оселитись у новозбудованій хаті у Сокиричах, якою не встигло натішитися молоде подружжя. Одним з аргументів було те, що через рік дітей до школи треба відправляти, а вона тут близенько. Вирішили, що навчатимуться малі в одному класі. Вела братика із сестричкою за ручки на Перше вересня. Гляне на них – і серце кров’ю обливається, сльози не може зупинити, бо всі з батьками, а її маленькі сиротинки шукають у натовпі бабусю. Вдома бралася за будь-яку роботу, аби лише відволіктися від сумних думок. Старалася, не шкодувала ні здоров’я, ні сили, аби лише Владик і Маша мали все. Cваха теж підтримувала, дочка Оксана допомагала ростити племінників.

У клопотах швидко збігли роки. Вже й випускний вечір минув. Наступний важливий етап у житті, щоб онуки студентами стали. Скільки-то нервів було через ті вступні іспити!.. Але, дякувати Богу, успішно їх склали. Маша навчається у Рівненському державному гуманітарному університеті, а Владислав – у Східноєвропейському національному уні­верситеті імені Лесі Українки. Внуки подорослішали, і тепер вони допомагають пенсіонерці, бо ж у селі тримають чималу господарку. Хлопець узяв на себе чоловічу роботу, дівчина дбає про порядок в оселі, на городі.

– Тримаємо корову, – розповідає 68-літня жінка. – Але онуки вмовляють збути її, щоб мені було легше. Я ж відмовляюся, кажу: «Як корову продам, то що вам у сумку кластиму?»

Бабуся дбає не лише про сьогодення, а й про майбутнє внуків. Свою хату в Муравищах переписала на Владислава, а цю, де мешкають нині, – Маші. «Хочу, щоб вони не були обділені. Мали кожне свій куток», – твердить.

Тюрму п’яному водієві простила

Вже більше десяти років минуло з дня втрати доньки, але мати щодня згадує свою Таню. Рана на серці не загоїться ніколи. «А що ж водій, який п’яним сів за кермо?» – перепитую.

– Спочатку він приходив, питав, скільки заплатити, щоб я відмовилася від кримінальної справи. «Хоч хату засип золотом, а дитини не вернеш», – так йому відрізала. Але ніхто мене в міліцію не викликав, нічого не питав, і діло заглухло. Восени я продала картоплю, найняла в Луцьку адвоката, який допоміг мені добитися покарання. Дали тому шоферу сім років тюрми. І по 20 тисяч гривень заплатити мені та свасі морального збитку. Приходив, просив – і ту тюрму я йому простила, а гроші, думала, хай будуть сиротам. То він десять літ виплачував цю суму, що вони й знецінилися. Самі дали всьому раду, а йому – Бог суддя.

Руслана ТАТАРИН, Волинська область


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Коментарі

  • Ірина
    Ірина

    Хороша й світла людина ця бабусенька. Пережила таке горе, та найголовніше, що внуки виросли хорошими людьми.

    20 липня 2017, 12:39
    Відповісти

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися