Євгенія ЮЛДАШЕВА найстаріша жителька Конопельки
Волинь

У райській Конопельці зводять маєтки лише бобри

18 серпня 2017, 09:20
0
1
Сподобалось?
1

Бо маленьке село вимирає – тут нема ні магазину, ні школи, ні клубу

До села Конопелька Ківерцівського району ми їхали навпростець польовими дорогами і милувалися прекрасними краєвидами. Ліс обіймав заквітчані маком, ромашками і різнотрав’ям поля, які давно ніхто не обробляє. Нарешті й перша хатинка показалася за деревами.

Євгенія Мацюк, сільський голова Сокиричівської сільської ради, до якої належить Конопелька, розповіла, що офіційно там є 38 будинків, де прописані 62 жителі. Та, зрозуміло, фактично стільки не проживає. І хатин-пусток більше десятка. Корінні мешканці подалися в різні куточки у пошуках кращого життя, тож у селі лишилися переважно пенсіонери.

– Ой, де в нас ті люди візьмуться? – махає руками 45-річна Антоніна Киричук. – Хто в Києві, хто в Польщі на заробітках. Бо тут ніякої роботи нема. Колись у сусідньому селі був колгосп. Там багато працювало. А зараз усе заглухло, земля лісом заростає.

Жінка саме вийшла на вулицю з внуками. Маленькі братики Сітовські – наймолодші жителі Конопельки. Крім них, тут ще десять діток прописано. Навіть погратися нема як, бо ж село розкидане, хати за кілька кілометрів одна від одної. Добре, що хоч до школи у сусіднє село возить автобус.

– Споконвіку в нас ні школи, ні клубу, ні церкви не було. Магазин один, але він давно замкнений, бо покупців катма, – описує невеселі реалії жінка. – Тут колись узагалі хутір був. Ви підіть до нашої найстарішої жительки баби Женьки, вона багато чого розкаже.

85-річна Євгенія Юлдашева рада гостям, бо ж не часто побачиш нових людей у цьому забутому куточку.

– Називався наш хутір Солтиси, «староста» по-польськи, – роз’яснює бабця. – Тут мирно жили поляки й українці, ніколи не билися, не сварились, як ото розказують. Навіть було, що поляк уподобав нашу дівку і вони поженилися. Правда, мусила в їхню віру переходити. І в мене в Польщі родина є. Тільки нема вже здоров’я до них їхати, – бабуся з ностальгією згадує, як працювала в колгоспі: – Тоді рух скрізь був. Я молоко збирала і за 15 кілометрів фірою везла в Ківерці на пункт здавати.

Вона мешкає у старенькій хатині на початку села. Дякувати Богу, діти часто навідують, продуктів привезуть, добрим словом потішать. А внукам дуже тут подобається: як приїдуть на канікули, то не хочуть у місто вертатися.

– Добре, що за Союзу асфальтівку сюди проклали. Казали, якесь велике начальство дачу буде тут строїти, – оповідає пенсіонерка. – Але начальство передумало, а дорога зосталася. Тож маршрутка ходить кілька разів у день. А пенсію та газети нам поштальйонка з Ківерців приносить. Отак і живемо.

Тут райська місцина для тих, хто любить тишу та спокій. Прекрасне місце для дачі. Недаремно колись тут любило відпочивати районне й обласне керівництво. Люди кажуть, що хотіло воно будуватися на березі маленької річечки Конопельки. Але так і не заклали фундаменту. Тож поки там зводять свої маєтки лише бобри, а у селі нема жодної нової оселі.

Руслана ТАТАРИН, Волинська область

Фото автора

 


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися