І привіз у Ковель перше паралімпійське золото
Ковель гордиться своїми спортсменами, які прославили волинське місто на всю Україну і навіть світ. Серед вагомих імен, що вже вписані в його історію, – ім’я Віталія Романчука. Хлопець торік виступав у Бразилії в паралімпійській збірній, яка здобула перемогу. Він привіз у Ковель перше спортивне золото найпрестижнішого турніру!
Скалічився під час улюбленої гри
Віталій змалку захоплювався футболом. Розповідає, що ще зовсім маленьким його брав на кожну гру із собою тато. Анатолій Володимирович був затятим уболівальником. І сам у футбол грав, але його любительська «кар’єра» не переросла у спортивну. В синові ж бачив великий потенціал.
– Тато завжди мною гордився, – згадує Віталій. – Кожним моїм успіхом. І коли я через травму руки став інвалідом, він постійно мене підтримував. Казав: «Ти ще виступиш на паралімпіаді й переможеш!»
Власне, скалічився Віталій теж через футбол. Одного разу під час гри невдало впав. Здавалося, нічого страшного – кілька переломів, та молодий, усе зростеться! Але були зміщення, травма не гоїлася. Врешті хлопцеві дали групу.
Але що таке скалічена рука, якщо ноги знову несуть на поле? Віталій не покинув улюбленого заняття. Поряд зі здоровими спортсменами брав участь у змаганнях із міні-футболу за ковельську команду «Шанс-авто». І в якийсь момент його запримітив старший тренер паралімпійської збірної України з футболу Юрій Тимофеєв. Зовсім скоро хлопець поїхав на Всесвітні ігри у Барселоні, де у фіналі забив переможний гол.
У Бразилії скандували: «Слава Україні!»
А потім була Паралімпіада у сонячній Бразилії. Перед вильотом у Ріо з футболістами зустрівся Мирон Маркевич. Він подарував кожному гравцеві по вишиванці.
У групі доля звела нашу команду з господарями поля. Тиск вболівальників відчувався неймовірний! Адже відомо, що футбол для бразильців – це як друга релігія. Але українська збірна перемогла. Тоді у півфіналі розібралися з голландцями й у фіналі зійшлися з командою з Ірану.
Віталія в основний склад гравців тренер не поставив. Але хлопець вийшов на заміну.
– Чим вищого рівня змагання, тим більший мандраж присутній, – каже футболіст. – Так, я не грав спочатку, але, повірте, на полі легше, ніж сидіти на заміні, бо переповнюють хвилювання. А виходиш на гру – і про все забуваєш, тільки йдеш до успіху. В ті останні п’ять хвилин основного часу було кілька моментів, які, на жаль, не вдалося реалізувати. Може, через те, що дуже сильно хотілося забити. І в додатковий час, а на той момент гра йшла з рахунком 1:1, я віддав гольовий пас – і мій колега забив. Ми перемогли.
Пізніше тренер пояснив свою тактику: він спершу випустив двох нападників, які мали максимально втомити оборону суперника, а в другій половині матчу додав «свіжих» нападників, які «добили». Тоді стадіоном залунало «Слава Україні!».
Обіцяної квартири чекає вже рік
В умовах війни ця перемога була тріумфальною. Про Україну говорив увесь світ. Хлопців по телефону вітали бійці з передової, а спортсмени їм бажали перемог… У Віталія в очах стояли сльози. Він згадував тата, котрий раптово помер, так і не побачивши синової перемоги, яку сам же і передрік.
Після фіналу хлопці вирушили до гори Корковаду, щоб побачити знамениту статую Ісуса Христа. Ця скульптура збудована як символ християнства й відразу стала символом Бразилії. Також побували паралімпійці й в інших відомих місцях цієї далекої країни. Та неймовірно тягнуло додому.
У Ковелі на честь Віталія Романчука, який, до речі, привіз перше олімпійське золото у районний Ковель, грав духовий оркестр, хлопця, як героя, вітали хлібом-сіллю.
– У нагороду вам мали вручити ордер на квартиру, чи не так? – запитую у паралімпійця.
– Обіцяли виділити житло, – каже Віталій. – Чекаємо. Кажуть, питання вирішиться до кінця року. Дуже сподіваємося з дружиною, що так і буде, адже свого житла ми не маємо, а нещодавно наша сім’я поповнилася малятком.
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Фото з особистого архіву Віталія РОМАНЧУКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!