За бідним ішла на край світу, а коли він став мільйонером – відмовила

За бідним ішла на край світу, а коли він став мільйонером – відмовила

Волинь

Герої цієї історії вже давно відійшли у кращий зі світів. Але люди у Ратнівському районі досі розповідають про їхнє неймовірне кохання. Йдеться про Горпину Миронюк (у дівоцтві Харлампович) і Юхима із села Комарове.

Закоханих розлучив батько

Горпина була найменшою дитиною у тата й мами. До того ж єдиною  донькою у багатодітній родині – крім неї, у сім’ї росло ще сім хлопців. Її син Іван Архипович сьогодні згадує, що дід Каленик особливо ставився до донечки, вона була його улюбленицею. Жили Харламповичі у Комаровому на ті часи заможно (Горпина народилась у 1912 році). У них були корова, кінь, земля. Зі своєї одиначки батько пилинки здмухував, балував її. Навіть у школу не пустив, щоб, бува, не обідили: заніс батюшці жбан меду, і той звільнив її з науки.

– Мати неграмотна була, тільки розписатися вміла, зате дуже гарна, – згадує історію своєї родини Іван Миронюк. Сам він більше 40 років пропрацював учителем математики у селі Заліси Ратнівського району. – Хлопців за нею упадало багато. А вона полюбила Юхима. Дідові те не подобалося, бо парубок був дуже бідний. Від тої бідноти його батьки в Америку поїхали спасатися, покликали із собою і Юхима. Мама тоді попоплакала! Розказувала, що й хлопець місця собі не знаходив. Але що йому було робити? Клявся, що як тільки приїде і влаштується, то й її до себе визве.

Як поїхав Юхим, Горпині було 16 років. Чекала вона звісточки від свого коханого, та не дочекалася. Через рік у хату свати прийшли із сусіднього села Якуші. Заслав їх син місцевого багатія Архип Миронюк. Каленик Харлампович згодився: такий зять, як Архип, був йому до душі. Земля, худоба, а головне – дві величезні хати, в яких навіть вітальні були. В одній із них його Горпина господинею стане! Ото житиме його ненаглядна доня! І лише перед самою смертю Каленик покаявся. Покликав до себе свою Горпину і зі сльозами на очах зізнався: були вісточки від Юхима! Хлопець навіть прислав із далекої Америки для своєї коханої шіхкарту. Та не розказав батько їй тоді нічого: боявся відпускати далеко на чужину свою донечку. А шіхкарту продав єврею з Ратного, і той по ній відправив за океан свого сина.      

У 80 років зустрілася зі своєю любов’ю

Горпина прожила з Архипом не так щасливо, як бачилося її татові. Шестеро діток народила, двоє з них маленькими померли. Пережили війну, розруху.  А тут нова напасть: радянська влада вирішила розкуркулити більш заможних селян. І у Миронюків забрали клуню, реманент, коня. Аби не вислали сім’ю до Сибіру, Архип завербувався на лісозаготівлі у Карелію. Шестеро їх тоді із села поїхало, через рік чоловіки до жінок вернулись, а Архип знову на північ подався. І так 15 років їздив. Солом’яною вдовою, по суті, прожила свій вік Горпина. Всю себе дітям віддавала. І за тата, і за маму їм була. Вдома мусила і жіночу, і мужицьку роботу виконувати.   

А десь у 1987 році, коли вже чоловіка схоронила, онуків і правнуків бавила, неочікувано вісточка прийшла: кличе на зустріч її дівоче кохання – Юхим.

– Мамі вже тоді під 80 років було. Ми, діти, зібрались і кажемо: подумай, як ти поїдеш. То ж треба було у Мінськ, в американське посольство, добиратися. А вона затялася: «Поїду, хочу його бачити», – на очі сина досі навертаються сльози, коли розказує, як відбулася та остання зустріч двох закоханих. – Він увесь час її обнімав, тримав за руку, заглядав у вічі, цілував, не відпускав ні на мить. Завів у валютний магазин «Берізка»: «Що тобі, Гребко (так її називав), треба? Може, пальто тепле купити? Може, синам сорочки?» Тоді ж у наших магазинах полки голі лежали, все у дефіциті було. А мама горнулася до нього: «Нічого мені не треба, все у мене є. Я ж хотіла тільки тебе побачити, щоб душу відвести, бо завжди пам’ятала».

Юхим умовляв Горпину з ним в Америку поїхати, пожити по-людськи останні роки життя, надивитись одне на одного, наговоритися, раз уже так сталося, що в молодості їх розлучили. Він на чужині мільйони доларів заробив, заможним чоловіком став. Та от кохання так і не зустрів і дітей не мав. Обіцяв Горпининих забрати і їм допомогти.     

Та відмовилася від усього Горпина. «Чи я на старість років свої кості понесу на чужину?» – тільки й зітхнула. А від Юхима взяла лише велику зелену хустку з блискітками. Як приїхала додому, то розрізала її на чотири частини: одну віддала доньці, дві – невісткам, а одну собі залишила.

Юхим приїжджав ще раз, уже у рідне Комарове до родини. Просив, щоб переказали Горпині, аби прийшла, бо сам не мав права за тодішніми законами покидати село. Поки був там, усе дивився на дорогу, виглядав. Та так і не дочекався: не сказав тоді Горпині ніхто, що Юхим приїхав.

Через трохи часу він помер. Горпина пережила свого Юхима на два роки. Попросила, щоб у гріб перед очі поклали їй шматочок хустки, подарованої коханим.

Наталка СЛЮСАР,  Волинська область

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.visnyk.lutsk.ua

Хочете отримувати цікаві пропозиції на свою пошту?
Вкажіть свій емейл.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!