До пенсії – півроку, а хліб купити треба сьогодні

До пенсії – півроку, а хліб купити треба сьогодні

Волинь

На що жити людям, коли немає ні роботи, ні пенсії, ні здоров’я?

У розпачі з криком про допомогу звертаються в редакцію наші читачі, які живуть у селі і яким ще не виповнилося 60 років. На пенсію вони ще права не мають, а тяжко працювати на землі, щоб вижити на селі, не можуть. А легшої роботи просто немає. Люди залишаються взагалі  без копійки. Як їм жити?

Ще й субсидії нема

Галина Максимівна Юскевич-Красков­ська працювала все життя. Спочатку в Луцьку на КРЗ, потім – 17 років листоношею у селі Озеро Ківерцівського ра­йону. 16 років тому роботу покинула: здоров’я підвело. Досі якось зводила кінці з кінцями. У чоловіка була пенсія, корівчину тримала: молоко, сир, сметану на базар возила і продавала. З того і жили. Та останнім часом, що називається, «приперло». Чоловік помер, свою годувальницю тримати вже несила, навіть кормів на зиму не заготовляла. Як тільки закінчиться паша – продасть. А заробленої тяжкою працею у молоді роки пенсії чекати треба ще півроку.

– Хотіла субсидію оформити – сказали, що оскільки я не маю ні роботи, ні пенсії, то мені у місяць нараховуватимуть 3200 гривень доходу. А де роботу знайти? У центрі зайнятості сказали на громадські роботи йти. Я ходила, поки були. Зараз їх у сільській раді немає. То як я маю без копійки грошей і навіть без субсидії зиму пережити? – бідкається Галина Максимівна.

Ще один наш читач Віталій Гевяк із села Половлі Володимирецького району також скаржиться, що не може пенсію оформити, хоч уже і має на неї право. «Живу один у батьківській хаті, не маю ні стабільного доходу, ні земельного паю, жити нема за що. На трудову пенсію у нашій зоні йдуть у 54 роки, бо вона належить до 3-ї чорнобильської зони. Мені в серпні виповнилося вже 55. Та страхового стажу для отримання мінімальної пенсії не вистачає. Немає грошей і щоб його докупити», – пише чоловік.

І таких листів і дзвінків останнім часом побільшало. Багато людей після 55 років на селі реально опиняється на межі виживання: без здоров’я, роботи і пенсій. Чи можуть вони розраховувати на підтримку держави? Ми намагалися це з’ясувати. 

Приречені на бідність

У Пенсійному фонді відповіли чітко: згідно із чинним законодавством, щоб отримати мінімальну пенсію, людина повинна мати 15 років страхового стажу. Якщо не вистачає декількох років, стаж можна «докупити» – внести у  фонд суму страхових внесків за ту кількість місяців, яких бракує. Наприклад, якщо не вистачає двох років стажу, треба доплатити майже 17 (!) тисяч гривень. Далі умови виходу на пенсію стануть ще більш жорсткими: у разі прийняття пенсійної реформи, вже з 1 січня 2018 року для отримання мінімальної пенсії треба буде мати 25 років страхового стажу!  Хто не матиме – отримуватиме соціальну допомогу аж у 65 років.

Телефонували в управління соцзахисту: можливо, через їхні структури держава якимось чином захищає людей, які опинилися на межі виживання? З’ясувалося, що тим, хто не має роботи, державної допомоги не передбачено: ні як малозабезпеченим, ні навіть нормальної житлової  субсидії не отримаєш, бо в дохід прописують 3200 гривень на місяць. Єдиний вихід – подати документи на розгляд комісії. Чиновники, які там засідають, можуть змилуватись і надати субсидію. А ще порекомендували стати на облік у центр зайнятості чи оформити інвалідність, якщо немає здоров’я працювати.

Про інвалідність добре говорити, сидячи у кабінеті. Щоб її виробити, треба як мінімум два рази в рік у лікарні лежати. А це також гроші, і не малі. До того ж групу людині з гіпертонією чи артритом не дадуть. На землі ж із такими діагнозами не попрацюєш, щоб якусь копійчину на життя заробити.

У центрах зайнятості є програми, розроблені спеціально для людей передпенсійного віку. В їх основі – співфінансування громадських робіт із сільськими радами. Закладуть у сільраді кошти – буде робота, ні – «звиняйте», як кажуть.

Ганебно, але наша держава людей со­ціально не захищає, вони приречені на бідноту. І це те покоління, яке ще працювало, платило якісь внески у соціальні фонди, податки! А що буде далі? Чоловіки і жінки, яким сьогодні по 30-40 років, працюють чорно по закордонах. Гроші для сім’ї вони заробляють. А от податків з них не платять ніяких. А коли здоров’я втратять – до кого прийдуть? До держави? А на якій підставі вони захочуть отримати від неї гроші? Щоб у старості не залежати від дітей і не жебрати у держави, всього треба в місяць сплатити 700 гривень податків. Про це потрібно думати сьогодні.

Наталка СЛЮСАР, Волинська область

Фото автора 

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!