Галина ДАВИДЮК
Волинь

Двірник-модниця на підборах і в капелюшку

29 вересня 2017, 16:00
0
0
Сподобалось?
0

Це не заважає тримати в чистоті вулиці Каменя-Каширського

Яку асоціацію у вас викликає двірник? Як правило, уява малює жінку літнього віку в кедах чи давно зношеному, але зручному взутті, яка «потопає» в оранжевій спецівці. Галина Давидюк ламає стереотипи! Вона щоранку виходить на вулиці районного центру Камінь-Каширський у модній сукні, короткій спідниці чи штанах, із гарним макіяжем і зачіскою, нафарбованими нігтями, капелюшку й обов’язково у взутті… на підборах! Ось уже сім років жінка тільки у такому вигляді прибирає місто.

Взялася за мітлу після смерті сестри

Галині Давидюк усього 33 роки. Важко повірити, що така молода і ефектна жінка обрала собі роботу двірника. Вона працює в Камінь-Каширському виробничому управлінні житлово-комунального господарства. Щоранку долає із села Раків Ліс, де живе, майже шість кілометрів, аби вчасно добратися на роботу. Мороз чи спека, вітряно чи дощ – а Галина Іванівна «на посту». Бо відповідає за чистоту самісінького центру. Її царина – це площа біля районної адміністрації та поліції. Словом, обличчя міста. Тож лише раз дозволила собі піти на «лікарняний», бо мала травму, з якою працювати справді не могла.

– Не професія красить людину, а людина – професію, – з усмішкою каже двірник-модниця. – Ми ж створюємо настрій людям, які зранку поспішають на роботу. Коли чисто – кожному приємно. Сама від того отримую велике задоволення. Й радію, як люди навколо у відповідь посміхаються. А ще маю багато подруг, які працюють на різних посадах. Маю їм відповідати зовнішнім виглядом.

Ця посада – перший запис у трудовій книжці Галини Давидюк.

– Невже не шукали іншої роботи? – запитую в жінки.

– Я над тим раніше навіть і не думала. А пішла сюди на роботу не випадково. Тут працювала моя рідна сестра Рая. Вона трагічно загинула, і я вирішила продовжити прибирати вулиці замість неї.

Стала мамою для трьох племінників

Дівчата – з багатодітної родини з Ратнівщини. У сусідній район обох закинуло кохання. Першою заміж у Раків Ліс вийшла Раїса. Пізніше туди  у невістки пішла і Галина.

– У сестри росло троє синів. Не раз так бувало, що їй треба на роботу, а поглядіти хлопців нема кому. То я їй допомагала. Дітей її любила, як своїх, хоч і сама двох синів і дочку вже мала. Ми жили дуже дружно. Шкода, що її нема… – зі сльозами на очах розповідає Галина.

Життя сестри обірвав трагічний випадок. Вона пішла купатися до місцевої річки – і не випірнула. Врятувати жінку не змогли.

Сиротами залишилися 17-річний Сергій, 13-літній Валерій і ще менший Віталій. Постало питання: як діти далі житимуть без мами? Було зрозуміло, що їхній тато з вихованням хлопців не впорається.

«А можна, ми Раїних хлопців до себе візьмемо?» – одного разу трохи боязко запитала Галя в чоловіка. Жінка готова була на все, аби тільки племінники не опинилися в інтернаті. І в очах коханого Володі прочитала розуміння і згоду. Він ствердно кивнув та промовив: «Давай». Відтоді життя закрутилося по-новому.

– Ви не уявляєте, як мені спочатку важко приходилося. Раніше в хаті було троє дітей, тепер стало шестеро. І всіх треба зігріти своїм материнським теплом, кожному приділити час, свою увагу. Пам’ятаю, приходжу з роботи, сяду на диван, обійму Раїного Віталика, а вже моя Юля біжить: «Це моя мама!» Обіймаю і її – сердиться, брата відштовхує. Ой, усяке було… – щиро розказує.

Без підборів, каже, ноги… гудуть

Скільки позаду лишилося сліз! Галине серце рвалося між дітьми. З одного боку, хотілося небо прихилити до племінників, які навіки втратили маму, з іншого – переживала, що ревнували свої сини й донька. Жінка старалася не просто пояснити, а кожним своїм вчинком показати, що любить усіх однаково, що дорожить кожним, що не робить різниці між дітками своїми та сестриними. І їй це вдалося.

Сьогодні найстаршому Сергію вже 25. Він разом з названим батьком та своїм наймолодшим братом їздить по заробітках. Середній служить в армії. Зведені брати та сестра Юля, Ілля і Павлусь іще школярі. Усі вони – одна велика дружна родина.

– Певно, ще й господарство тримаєте чимале. Як усе встигаєте? – випитую.

– І справді немаленьке. Не раз чоловік бурчить: «Хватить на ту роботу їздити, краще вдома побудь». Але я не можу. Звикла, що треба о п’ятій встати, попорати хазяйство, привести себе в порядок – і гайда на роботу. Мої вулиці мене чекають. Їм однаково: будні, неділя чи свято – хочуть теж бути охайними, – підморгуючи, зауважує жінка.

– Певно, ноги після робочого дня гудуть? – розмірковую.

– Ні, – сміється. – Ноги звикли до каблучків. Якось раз вийшла без них – то ноги від незвички гуділи й аж горіли!

Галині довго балакати ніколи. Вона бере в руки своє знаряддя праці – й продовжує наводити у Камені-Каширському чистоту. Позаду ще і ще чує на свою адресу компліменти. Від них аж розквітає!

Наталія КРАВЧУК, Волинська область

Фото автора


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися