Тисяча чотириста доль членів ОУН-УПА Рожищенського району – в книзі Миколи Вавренчука «Вірні присязі»
«Народ вас ніколи не забуде, бо він ніколи вас не буде й знать» – ці слова поета Василя Симоненка про вояків УПА глибоко запали в душу ще зовсім юному жителю села Кияж Рожищенського району Миколі Вавренчуку. «Як точно сказано: не можна забути тих, чию історію ти не знаєш», – каже чоловік сьогодні. З кінця 90-х років минулого століття він збирав історії життя тих, хто у воєнні літа став до лав Української повстанської армії на Рожищенщині.
Люди боялися говорити про УПА
Пан Микола зізнається, що ідея написати книгу про вояків Української повстанської армії виникла спонтанно: він захотів дізнатися про долю своїх дядьків – маминих братів, які зникли у вихорі Другої світової війни.
– Пошуки я почав у кінці 90-х. Спроби отримати офіційний доступ до архівних матеріалів із фондів СБУ, МВС нічого не давали. Під різним приводом ці служби відмовляли. Казав їм: «Хлопці, ви ж сидите під прапором і гербом, за які боролися ці люди. Чому ж їхня історія – така таємниця?» Але там була стіна. І я подумав: коли мені, людині, яка цікавиться цією темою, так важко роздобути інформацію, то що казати про звичайних людей? А скільки є таких, хто віддав життя за Україну, а їхні родини про це навіть і не знають? Я почав пошуки, щоб повернути пам’ять про цих людей, щоб вона дійшла до їхніх нащадків.
За більш як десять років Микола Вавренчук об’їздив на своєму скутері всі села Рожищенського району, зустрічався з учасниками повстанського руху, їхніми родичами, колишніми «істребками»…
– Що вразило: не всі погоджувалися говорити під запис: досі люди бояться. Були й такі, що не хотіли, аби їхні прізвища були у книзі. Особливо вразила одна жіночка, батько якої був в ОУН-УПА, їхню всю сім’ю вислали на північ, мама там померла, а вона: «Я вдячна Сталіну, що не дав мені померти і оприділив у дитячий будинок». Ну що тут скажеш?
Робота над книгою пішла значно швидше, коли три роки тому були відкриті архіви СБУ. Годинами в них проводив час пан Микола, перечитував кримінальні справи, у яких відкривалися все нові та нові прізвища людей, які мали стосунок до УПА. Новим поштовхом для роботи стали рукописи, написані у підпіллі одним з провідників повстанського руху в Рожищенському районі, уродженцем села Рудка-Козинська Олексієм Пархомчуком на псевдо «Чумак». Він переховувався до 80-х років минулого століття. Три роки тому «Вісник+К» надрукував вибрані сторінки його спогадів у книзі «Повстанський літописець».
Останній упівець підпалив себе разом із хатою
Більше години ми сиділи з паном Миколою, гортали сторінки його книги. Прізвища, псевдо, фото… Кожна історія – скалічена доля людини, її родини.
– Тут про кожного можна розповісти набагато більше, ніж вмістилось у книжку, – зазначив Микола Макарович. – От Ганна Микитівна Шинкарук, псевдо «Рожа», із Кияжа. Кошова жіночої сітки ОУН. Коли її арештовували, кегебіст був вражений красою молодої жінки і запропонував: «Виходь за мене заміж, зроблю усе, щоб тебе не посадили». А вона йому: «25 років відсиджу, а за тебе, чорта, енкаведиста рижого, не піду». 10 років таборів відбула на Магадані…
І таких доль у книзі «Вірні присязі» – тисяча чотириста. Чого варта тільки історія секретаря райкому комсомолу Рожищенського району Івана Зварича, який довгі роки був агентом ОУН. Про нього ми обов’язково розповімо в окремому матеріалі.
– У ті часи кожне село було станицею, – розповідає Микола Вавренчук про структуру української армії в районі. – Залучали молодь 20-30 років, діяли молоді та жіночі сітки. Кожен мав свою справу: збирали кошти на бойовий фонд, за який закуповували зброю, продукти, заготовляли теплий одяг, медикаменти для тих, хто був у криївках… У Вічинях працював пункт переробки, там робили консерви. На Вовчаку в Турійському районі взагалі діяв цілий цех із пошиття одягу і взуття. Всі хлопці, які підлягали мобілізації, проходи вишкіл і жили у своїх домівках. Якщо треба було сформувати сотню, яка базувалася біля Вітоніжа чи на Вовчаку, призивали певну кількість людей. Вони приймали присягу і несли службу з охорони місцевого населення під час нападу німців, поляків… Саме на території Рожищенського району УПА провело переможний бій з окупантами. Це сталося біля села Береськ 26 вересня 1943 року. Тут був цілий район, куди німці взагалі не заходили: Баб’є (тепер Квітневе), Доросині, Ворончин і так до Вовчака. А у вересні агент повідомив, що прийдуть війська, щоб установити свої порядки. Загони самооборони з навколишніх сіл біля Береська зробили засідку. Їх було чоловік 100. Потім підійшла підмога з Локачинського і Турійського районів. Вдалося підбити німецьку танкетку і вбити 24 вороги. У тому бою німці з поляками і мадярами відступили.
Останній бій у Рожищенському районі відбувся у селі Козин у 1951 році.
– Його прийняв Олексій Мусійчук на псевдо «Стрілець», – розповідає Микола Макарович. – Він був помічником районного господарчого. Коли його оточили у хаті й запропонували здатися, почав відстрілюватися, ведучи вогонь з вікон, даху, імітуючи, що він не один. Потім підпалив будинок і під прикриттям диму спробував утікати. Поранений в обидві ноги, застрілився.
Ми говорили з паном Миколою, що ця книга може стати для багатьох відкриттям. Адже є сім’ї, які навіть не знали, що їхні рідні у далекі роки були причетні до УПА. Дуже шкода, що наклад видання такий малий – за браком коштів видрукували лише 150 примірників. Тому всі, кому небайдужа наша історія, можуть переказати гроші, щоб збільшити тираж книги. Розрахунковий рахунок в «Ощадбанку» – 26254000116214, отримувач – Вавренчук Микола Макарович.
Наталка СЛЮСАР, Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!