Звичайне-незвичайне весілляМолодята після вінчання. МамаОльга справа друга

Звичайне-незвичайне весілля

Волинь

Молодий гроші заробив – за весілля заплатив

Минулої неділі в Рожищі у затишному кафе недалечко від Стиру гуляли весілля. Ніби нічим воно не вирізнялося з-поміж десятків і сотень інших. Столи ломилися від наїдків-напитків, гості, як зазвичай, дружно кричали молодим: «Гірко!», лунали весела музика та пісні. І все ж…

Я хочу почати розповідь про молодят Олександра Фенюка з Любчого Рожищенського району й Аліни із сусідніх Залісців здалека. Про сім’ю Фенюків я прочув сімнадцять років тому. В їхній родині сталося велике і страшне горе: помер батько Іван, вдовою залишилася мати Ольга із сімома дітками на руках. Найстаршій Марії було п’ятнадцять літ, а найменшенький синочок з’явився на світ через сорок днів після смерті батька. І це ще не все, кажуть, біда одна не йде, а із собою ще й дітей веде. Через рік не стало на світі першої материної помічниці Марійки.

– Й досі не можу збагнути, зрозуміти, як я усе те витримала, вижила зі своєю дітворою, – згадує Ольга Фенюк, нищечком витираючи сльози.

Сидить вона на синовому весіллі й щасливо посміхається. Гості гуляють, вгощаються, витає довкола веселість. Тому й радіє материнське серце. Це одружує вже третю свою дитину. Діждалася й онуків. Практично всі діти вже пішли в люди, прилаштовані, хіба найменший ще ходить в одинадцятий клас. Усе найважче залишилося позаду.

Сім’я ФЕНЮКІВ сімнадцять років тому

Нині мати може згадувати ті трудні дні й роки з посмішкою, хоч і з не дуже веселою. На день ішло на харчування сімейки п’ять-шість буханців хліба, виварка борщу, до сотні котлет. Що там згадувати про одіж, різні хвороби, книжки, цяцьки… На все потрібні були кошти. Добре, що знайшлися люди добрі, підсобляли, підтримували.

З особливою теплотою і вдячністю Ольга Фенюк згадує й нашу газету «Вісник+К», котра розповіла на своїх сторінках про їхню сім’ю. Дружно відгукнулося багато читачів. Вони присилали речі, гроші, допомагали морально і матеріально.

– Мені Господь подавав руку помочі через людей, – каже щаслива мати молодого. – І в найтрудніші хвилини рятувала велика віра в Бога.

– І все ж чи варто було робити отаку велику сьогодні дефіляду? – обережно запитую, щоб не образити.

– А я не потратила жодної гривні, – пояснює пані Ольга. – Сашко заробив у Польщі гроші. Звичайно, докупи складалися зі сватами. Так захотіли молодята, то чому я маю перечити? І назбиралося до двох сотень людей…

Вдумайтеся, люди добрі, багато є таких молодих, котрі самі собі роблять весілля за свої кошти?

Нам же залишається лишень порадіти за молодожонів, новоспечену сім’ю. Любові їм та добра. Гірко!

І насамкінець: подивіться на фотографію маленьких Фенюків сімнадцятилітньої давності – десь трошки розгублених, задуманих перед невідомим своїм майбутнім – та на весільне фото щойно обвінчаних молодят у колі тісної своєї родини. Всім вам хай Бог допоможе знайти пару і життя дарує довге та щасливе!

Євген ХОТИМЧУК, Волинська область

Фото автора

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.visnyk.lutsk.ua

Хочете отримувати цікаві пропозиції на свою пошту?
Вкажіть свій емейл.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!