У 97 літ доглядала незрячу донькуДовгожителька Юлія ЧОРНА

У 97 літ доглядала незрячу доньку

Волинь

Непроста доля випала Юлії Юріївні Чорній із села Журавець Локачинського району. Ще молодими поховала чоловіка, двох синів, навіть онуків, за якими, хоч і минуло багато літ, досі плаче, ховаючи за долонями свої сльози. А сама живе вже 97 років.

Бабця запевняє, що літа їй не приписані. Не виглядає на такий вік, сама помалу шкандибає на подвір’ї, всипле курям, яких у неї всього шість. «Лис покрав, а ше маленькі вилізли, не знаю, де пішли», – пояснює бабуся. Дасть їсти коту і собаці, котрий, як і його хазяйка, певно, теж у літах, бо навіть не гавкнув, забачивши чужих людей, а ліниво виглядав з буди.

У бабці напрочуд світла голова. Пам’ятає, що народилася біля Львова. А на Волинь її батьки переселилися ще у далекі двадцяті роки минулого століття, бо тут були дешеві землі. Тож увесь вік прожила у Журавці. Тут після війни разом із чоловіком звели собі хату. Тяжко трудилися в колгоспі, виростили чотирьох дітей. Знає про своїх внуків та правнуків, проте вже не порахує, скільки тих нащадків має. Зрідка навідуються до бабці.

– Чого їм сюда їхати? Вони мають свій клопіт: то діти, то Польша. Всьо в паход.

Тепер з бабою Юлею у старій хатині живе її сорокарічний нежонатий онук. Тішиться, що він не п’є і не курить. Тому на старості їй легше – все-таки і відро води принесе, і картоплю на невеликому клаптику біля хати виростить. Хоча, як сміється бабця, садить і копає бульбу машина.

Старенька на життя не скаржиться. Коли везуть хліб у це віддалене село, призупиняються коло її хати. У Журавець навідуються лікарі, то вона, якщо нездужає, спираючись на палицю, шкандибає до «врачів». І можна було б якось помалу жити, якби, каже, не біда. В сусідньому селі Холопичі мешкала самотньо її незряча дочка, якій допомагали люди. Та минулого року в неї згоріла хата. Тож кілька місяців 76-річну доньку доглядала 97-літня мати!

– Я їй їсти варила, помагала, гляділа, вона ж зовсім не бачить, не знаю, яка болєзнь у неї, – зітхає старенька. – Місяців зо штири в мене була, а посля забрала до себе її гонука.

Юлія Чорна єдина довгожителька не тільки на це маленьке село, а й у своїй родині. Каже, що батьки пожили всього до шістдесяти літ, сестри, брати теж уже померли, знайомі, яких знала змолоду і з якими могла перекинутися словом, також на тому світі. Скрушно зітхає, бо невесело їй на такому довгому віку.

– Хто до мене прийде? Тут нема таких людей. Там їдна хата, молодиї, шо вони до мене? Всьо повмирало, ніхто до таких літ не дожив…

Олена ПАВЛЮК, Волинська область

Фото Руслани ТАТАРИН

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.visnyk.lutsk.ua

Хочете отримувати цікаві пропозиції на свою пошту?
Вкажіть свій емейл.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!