Коли прийшли до оселі Марії Неведюк із села Городище Луцького району, жінка, скориставшись погожою осінньою дниною, саме прала. Тож усі мотузки на подвір’ї та у садку були завішені одягом. Уявити важко, скільки його потрібно для одинадцяти дітей, а усміхнена 36-літня мати і словом не обмовилася про труднощі. Вона тішиться і гордиться своїми сімома синами та чотирма доньками.
Із майбутнім чоловіком доля Марію звела на весіллі. Андрій родом із села Северинівка Маневицького району. Більше року закохані листувалися-зустрічалися і, коли остаточно переконалися у своїх почуттях, створили сім’ю. Незабаром і синочок народився. На сімейній нараді за порадою бабусі Галі вирішили його назвати на честь Кобзаря. Нині Тарас вже навчається в Луцьку в училищі. На жаль, ще одна маленька дитинка у подружжя померла. Це горе ще більше укріпило їх союз, і незабаром в оселі з’явився Юрій, потім Андрій.
– Все хлопці й хлопці, – сміється жінка. – А ми дуже дівчинку хотіли, тож коли народилася Богдана, були дуже раді.
Через майже два роки народився Максим, за ним Міша, Галинка, Арсен, Ілля, Софійка, Іванка. Марія працювала у місцевому господарстві, але нині перебуває у постійному декреті, тож на її місці тепер чоловік. Виходить, що вся хатня робота на тендітних плечах Марії. Вона хоч і маленька, дрібненька (навіть після пологів особливо не поправилася), а мусить всьому раду давати. Вранці треба випровадити школярів у школу. Потім братися за господарство: видоїти дві корови, нагодувати свиней, курей. Звичайно, без допомоги чоловіка не обійтися, бо ж є ще у хліві кінь, телиця. Обробляють майже два гектари землі. Добре, що старші діти не цураються роботи. Та все ж найбільше обов’язків на мамі. Це ж скільки часу потрібно, аби всіх нагодувати.
– Діти дуже люблять вареники з картоплею та сиром. Доньки помагають, то майже дві години їх ліпимо, – розповідає жінка. – Хліб печу два рази в тиждень, бо ж не накупляєшся. Візьмемо до нього сала, часнику. Це ж така смакота. Добре, що в селі живемо. З продуктами проблем нема. Все своє і натуральне.
Ця велика сім’я мешкає у маленькій скромній хатині. Вже й тісно тут, як у рукавичці, тож батьки планують добудувати кімнати. Зводять й літню кухню. Крутяться, працюють, не покладаючи рук. За всю розмову не почула від жінки жодних нарікань. Вона гордиться, що діти слухняні, охайні, старші глядять менших, хлопці завжди у хліві та на полі поможуть. Гордиться й тим, що після довгої паперової тяганини нарешті отримала звання «Матері-героїні».
– Невже вам не важко? – все допитуюся.
– Хоч і бувало, але я нікому не розказувала. Мені завжди легко, – сміється Марія.
Тому жінка дуже боляче сприймає, коли в газетах чи новинах розповідають про матерів, які своє дитя викинули на смітник або задушили. «Таких матерів треба жорстоко наказувати», – переконана Марія.
Свою ж дітвору вони з чоловіком обожнюють. І хоч живуть не в розкішних хоромах, зате мають міцну хорошу сім’ю, де всім вистачає любові та щастя.
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!