Щоб побути з коханцем, зачиняла чоловіка-каліку… в хлівіІгор ЖУРБА

Щоб побути з коханцем, зачиняла чоловіка-каліку… в хліві

Волинь

Тяжку долю вготувало цьому чоловікові життя. Ще й прізвище так тонко підкреслює стан його душі. Бо має Ігор Журба із села Матейки Маневицького району всього тридцять літ, а змушений тулитися зі старенькими у територіальному центрі. Скалічений, без сім’ї та власного даху над головою. Журба, та й годі…

Кінь копитом порвав кишки

Сьогодні Ігор самостійно не може ступити ні кроку. Його «рух» – інвалідний візок, що стоїть коло ліжка. А ще ж кілька років тому він вважав себе цілком здоровою людиною, створив сім’ю, тішився донечкою, гарував на полях… Хоча згадує, як одного разу таки довелося довго по лікарнях валятися.

Каже, було то давненько. Якось хурою віз людям дрова. Конячина так уже повільно чалапала. Хотів її підігнати, а вона як хвицне копитом – та у живіт.

– Мені тоді операцію робили, кишки порвані шили, – розповідає чоловік. – Але вишкрябався. Загоїлося все – і зовсім скоро поїхав я на заробітки.

Трудився чоловік в орендаря на Львівщині – їздив на картоплю, моркву, буряк. Там і долю свою знайшов – Раїсу. Дівчина була на кілька літ молодшою і, як виявилося, недалекою сусідкою Ігоря, бо родом не просто з Волині, а з того ж Маневицького району – села Чорниж. Між ними виникла симпатія, тож, повернувшись додому, вирішили побратися.

У 2012 році в подружжя народилася донечка Даринка. Тоді між чоловіком та дружиною вже пробігла чорна кішка. Рая з дитиною повернулася в рідне село, Ігор жив у батьківській хаті.

– Перед тим у нас недобра сварка получилася, і ми стали жити окремо. Але я до дитини їздив, провідував. Одного разу вже повертався автобусом з Чорнижа в Матейки. Зійшов на зупинці, а ноги не йдуть. Сів на лавку й сиджу, як п’яний. Не знав, що робити. Аж тут однокласник їде. Кажу йому, що не можу кроку ступити. Він покликав брата, посадили мене на ровера і повезли до хати, – опустивши голову, розповідає.

Каже, відтоді своїми ногами по землі не ступав…

До візка прикував розсіяний склероз

Як пізніше встановили медики, причиною став розсіяний склероз. Хвороба повністю відняла молодому чоловікові нижні кінцівки. У 26 років він став інвалідом, прикутим до візка.

Відразу був розпач. Але Ігоря забрала до себе сестра. Вона два роки гляділа брата, а потім він таки поїхав жити до дружини. Той час згадує, як пекло:

– Мені хотілося бути з нею, з Даринкою. Але їй я був непотрібний. Раї треба було мужика. І став до неї сусід ходити. Той, з яким вона зустрічалася до того, як за мене заміж вийшла. Коли він приходив, я старався швидко сповзти з другого поверху і в ходунках вискочити надвір, щоб не били. А що я їм зроблю? Тоді вони, щоб їм не мішав, зачиняли мене у хліві…

Помучився отак Ігор, і влаштували його рідні у відділення стаціонарного догляду для постійного проживання у Старий Чорторийськ Маневицького територіального центру. Нині він тут – наймолодший підопічний. Увесь його світ – це невелика кімната, яку ділить із сусідами, та гарний затишний дворик соціального закладу. «Тут все добре», – каже. Єдине – дуже сумує за донькою.

– Її взяла на виховання тітка Таня, Раїна сестра, бо жінка моя померла. Хтось каже, що той коханець так її побив, що віддала Богові душу, хтось – що сама посковзнулася, впала і забилася. Хто його зна. Думаю, в Тані Даринці добре, бо вона файна мама, ще має двох своїх діток. Я їй дуже вдячний за те, що і мою дівчинку глядить, – щиро каже Ігор Журба.

Доньку до батька час від часу привозять у гості. Коли Ігор має вісточку, що малеча приїде, просить працівниць терцентру купити їй солоденького-добренького. Бо то для нього велике свято. Не раз і директор установи машиною відвозить Ігоря до Дарини – щоб не втрачався зв’язок батька з дочкою.

Наталія КРАВЧУК, Волинська область

Фото автора

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

  • вул. Перемоги, 15, м. Луцьк
  • T 0 332 77 48 84, 0 332 77 49 85
  • T Редактор сайту Ірина Бура 066 606 94 80
  • Email:visnyk@visnyk.lutsk.ua

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×