Єгерів у лісі холоднокровно вбив односельчанинПам’ятний знак

Єгерів у лісі холоднокровно вбив односельчанин

Волинь

На честь загиблих встановили пам’ятний знак

Скупе осіннє сонце пробивається крізь тінь крислатих сосен, де під шепіт прибережних хвиль озера Пісочного неподалік траси Ковель – Брест вже багато років височіє викресаний з каменю пам’ятний знак на честь старовижівських єгерів Василя Вегерича та Григорія Хомича. Спомин про них і досі ятрить серце рідних та близьких, тих, хто знав цих сміливих чоловіків.

Стріляв у беззбройних лісників

26 жовтня 1997 року випав перший сніг. Григорій Хомич вирішив об’їхати на мотоциклі ліс поблизу села Лісняки: дуже вже надокучали браконьєри. А хазяйновитому єгерю так хотілося, щоб у його володіннях зростала кількість дичини. Одразу помітив сліди непроханих гостей, які також пересувалися за допомогою  мотоцикла, і дуже скоро почув  постріли. Зрозумівши, що сам ради зловмисникам не дасть, повернувся в село і зателефонував у мисливське господарство. А там почали збирати бригаду. По тривозі підняли всіх, кого тільки можна. Незабаром натрапили на мотоцикл, який  належав браконьєрам. Та поблизу – ні душі, лише сліди на снігу розійшлися врізнобіч.

Василь Вегерич чи не найліпше знав місця, де могли лежати дикі свині, тож вирушив у тому напрямку сам. Минуло зовсім небагато часу, як  його колеги почули постріл. «По Василеві стріляють, а в нього ж лише газовий пістолет», – здогадався Григорій Хомич. У самого чоловіка, як і в інших членів рейдової бригади, зброї не було. Та попри те він кинувся товаришеві на поміч. Незабаром натрапив на скривавленого Василя Вегерича, який лежав на землі і бився в агонії. Кинувся до нього, підклав йому під голову шапку. Аж раптом відчув, що на нього хтось дивиться. Підняв голову – і зустрівся з оскаженілими від люті очима односельчанина Григорія Волошина, якого не раз затримували за браконьєрство. У цей момент пролунав постріл: куля влучила в передпліччя. Беззбройний єгер кинувся тікати. Згодом пролунав ще один вистріл картеччю в живіт. Але це не зупинило Григорія Хомича, який, стікаючи кров’ю, біг у напрямку хутора Сологубівка – там можна було покликати когось на підмогу… Втрачаючи свідомість, хапаючись за дерева, він подолав… п’ять кілометрів, поки дістався лісової сторожки. Звідти його, пораненого, привезли у лікарню.

 

           Василь ВЕГЕРИЧ                                                   Григорій ХОМИЧ

 

За вбивство – довічне ув’язнення

– Чоловіка оперували вісім годин поспіль, – згадує дружина Григорія Хомича Галина Степанівна. – Коли все скінчилося, лікар виніс з операційної серветку, в якій була загорнута картеч. Медики налічили у нього 33 дірки від неї. Гриша розповів, як хотів допомогти пораненому Василеві, як у нього стріляв браконьєр, як добирався на хутір. Чоловік детально описав те місце, де залишився товариш, і Василя Вегерича знайшли. Ми всі сподівалися, що Григорій житиме, але невблаганна смерть забрала його у неповні сорок два роки. Дочці Валі перед трагедією ми весілля справили, а син Анатолій влітку з армії повернувся.

А потім – суд. І хоча Григорій Волошин був на лаві підсудних один, родини потерпілих переконані, що вбивця  розгулював по осінньому лісі з браконьєр­ською рушницею ще з кимось, хто міг бути причетним до злочину. Втім, більше нікого до відповідальності не притягнули.

– Ми боялися, що і Волошина визнають неосудним та відпустять, оскільки він лікувався у медичній установі для людей з порушеною психікою, – згадує Галина Степанівна. – До речі, це був не перший його злочин – два роки він відсидів за стрілянину по дільничному. Районний суд дав Волошину 15 років ув’язнення, а потім апеляційний виніс новий вирок: довічне ув’язнення. З місць позбавлення волі він повернувся п’ять років тому у домовині.

Дві долі – один біль

Галина Хомич розповідає про свого Григорія з невимовним болем та любов’ю. Бо був він добрим чоловіком, батьком і господарем. Подружжя доглядало по десять свиней, двох коней, кількох корів, биків, птицю. Щоб усе це утримувати, скільки-то землі доводилося обробляти! Крім того, він щодня поспішав на роботу до лісу, а вона – у колгосп, потім в дільничну лікарню, де працювала санітаркою.

– Коли чоловіка не стало, думала, що не здолаю своєї біди, – каже Галина Хомич. – Лише завдяки вірі, церкві та добрим людям, серед яких і волинський журналіст Валерій Мельник та заступник начальника управління лісового господарства Волині Анатолій Голік, вдалося знайти у собі сили, щоб жити далі.

Жінка розповідає, що син Анатолій теж, як і батько, став лісником, працює в його обході. Нині вона тішиться п’ятьма онуками. Двох назвали на честь діда – Григоріями. Один з них також хоче стати лісником.

Самій довелося ставити дітей на ноги й Ользі Вегерич, яку поріднило з Галиною Хомич спільне горе. Син Ігор спочатку закінчив Шацький лісний технікум, потім – Львівський лісотехнічний інститут, але, щоб забезпечити власну молоду сім’ю, змушений трудитися за кордоном. Донька Юлія живе та працює у Луцьку.

– Ось дід Василь, – намагається сказати малесенький онучок Владислав, простягаючи рученята до дідусевого портрета, на якому Василь Вегерич усміхається, ніби живий.

Таким він залишається й у серці Ольги Іванівни, наче не було отих двадцяти років, скроплених сльозами та болем.

Похований Василь Вегерич на місцевому цвинтарі у рідному  селі Поліське, Григорій Хомич – у своєму Смідині. Мисливське господарство на честь загиблих єгерів на березі озера Пісочне встановило пам’ятник. Їхні фотографії – поруч, як і в житті, яке віддали за правду та торжество закону.

Наталія ЛЕГКА, Волинська область

 

Передрук заборонено

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!