Його запросили місцеві музиканти – і перелякали партійне начальство
Микола Герес з Ковеля – музикант, художник, диригент, заслужений працівник культури України, має чимало нагород. Замолоду їздив на гастролі у Болгарію, знайомий з відомими людьми, зокрема з космонавтами Береговим, Поповичем. Та найбільше йому запам’яталася зустріч зі знаменитим письменником Михайлом Стельмахом, якого молодий Микола Герес запросив на виставу у волинський райцентр Рожище.
Знайшли домашній номер телефону
– Переполоху тоді було! – сміється Микола Дмитрович, згадуючи той випадок.
У молоді роки він працював в музичній школі у Рожищі, де організував народний оркестр. Разом зі своїм товаришем режисером-постановником Олегом Когутом вирішили поставити п’єсу Михайла Стельмаха «На Івана Купала», прем’єри якої ще не було у жодному театрі. Микола Герес написав до неї музику. Йшов 1967 рік.
– Вирішили на прем’єру запросити самого автора. Але де і як його розшукати? – згадує Микола Дмитрович. – Знайома телефоністка якимось чином взнала домашній номер телефону Стельмаха. Додзвонилися до нього у Київ. Трубку підняв син і сказав, що батько у Сумах. Телефоністка набрала готель у Сумах, і ми особисто розмовляли з письменником! Михайло Стельмах відповів: «Скатертини-самобранки у мене немає, але постараюся бути».
Невдовзі після розмови Микола з Олегом отримали телеграму: «Зустрічайте. Поїзд Київ – Луцьк, вагон номер 9. Якщо буде можливість порибалити мурмишкою – буду дуже вдячний».
За ніч магазини ломилися від імпорту
Наступного дня Гереса з товаришем викликали у райком партії. Там дали прочухана за те, що наважилися запросити письменника на виставу. А за ніч весь Рожищенський будинок культури був… застелений персидськими килимами, прилавки у магазинах міста ломилися від югославських цукерок, закордонних наїдків і напоїв.
– Де їх можна було у той час взяти за одну ніч? – і досі дивується Микола Герес. – Аж очі розбігалися. А якби ви бачили, як зустрічало начальство Стельмаха! Це була зима. Всі у пижикових шапках, під рукою у кожного книжка письменника «Кров людська – не водиця». Сміх та й годі!
Миколу Гереса і Олега Когута вигнали з перону геть, бо райкомівські й обкомівські чиновники у державних «Волгах» «окупували» вокзал Луцька. А хлопцям, які ставили п’єсу, не дозволили доступитися до автора. Проте молоді музиканти схитрували: пішли на перон аж до туалетів, і їм пощастило. Вагон № 9, у якому їхав Михайло Стельмах, зупинився якраз навпроти хлопців!
– Ми переживали, що «получимо по шапці», але ніхто до нас не мав діла. Тільки гордилися, що така високопосадова особа приїхала у Рожище. Начальство все допитувалось, що ж Стельмах нам казав? На що ми відповідали: «Говорили про мистецтво і більше нічого». Згодом цей спектакль поставили в Київській консерваторії, де диригував Микола Герес.
Єдине, про що Микола Герес шкодує, що так і не вдалося порибалити з відомим письменником. Михайла Стельмаха вивезли на риболовлю не прості волинські музиканти, як того хотів прозаїк, а партійні чиновники. Але, мабуть, поїздка на мальовниче озеро Світязь йому запам’яталася.
Галина ОЛІФЕРЧУК, Волинська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!