Мисливський стаж Володимира Павловича Захарчука з Ратного – більше півстоліття. Торік він єдиний на Ратнівщині був удостоєний звання Почесний член українського товариства мисливців та рибалок. Адже у свої 85 літ разом з молодшими чоловіками ходить на полювання. Хоча жартує: «Йду вже позаду інших». Та це не заважає мисливцям називати дідуся снайпером.

У великі свята мисливець вдома

За півстоліття чоловік поміняв п’ять рушниць. Дичина на його столі нікого не дивує. Скільки зайців та качок вполював, годі й підрахувати.

– Якби мені хтось сказав, що там-то й там лежить заєць – піди й забери, нізащо не пішов би. А ось закинути рушницю за плече, пройтися лісами та вполювати якусь тварину – ото вже моє.  Це «охота»,  бажання душі, – зізнається Володимир Павлович. – І це добре розуміє тільки мисливець.  А коли хто дивується, що я у свої літа за­йшов у якусь далеку місцину за декілька кілометрів, відповідаю: «Хіба то я зайшов? Рушниця завела!» 

Володимир Павлович родом з Хмельницької області. На Ратнівщину потрапив у далекому 1960 році. За фахом він агроном, та п’ять років викладав хімію у Велимчі, де придбав першу рушницю. А далі – райком партії, райспоживспілка. Та де б не працював, але як тільки розпочинається сезон полювання, чоловік закидає рушницю за плече і вирушає у ліс.

– Але у свята, Різдво, Пасху, Трійцю, я вдома, як і інші мисливці.

– Як ваша дружина ставиться до хобі? – цікавлюся у Володимира Захарчука, адже проводити вихідні без чоловіка упродовж всього життя погодиться не кожна жінка.

– Вона тепер мене відпускає куди завгодно, – жартує дідусь. – Хоча раніше була проти полювання з ночівлею.

Сам консервує  дичину

Володимир Павлович завжди сам готує дичину, скільки б не вполював, адже дружина її не їсть.

– Сам і тушкую, і консервую, і пригощаю своїм делікатесом. Приїжджають діти, тож люблю дати їм баночку-другу зайчатини чи качатини. Бо гостинець з домашньої свинини і з дичини – це різні речі.

Хоча сам, зізнається, і не надто полюбляє смакувати дичиною, проте пригощає гостей з великим задоволенням. Мабуть, пишається, що у такі літа ще має сили вполювати і смачно приготувати.

Володимир Захарчук, находившись по лісах та прилісках під час полювання, таким чином і відпочиває, і набирається сили.

– Тепер уже менше «намотую» кілометрів на полюванні, ніж раніше. Але все одно оздоровлююсь, дихаю свіжим повітрям, солі «ганяю» і бадьорішим стаю. Кілометрів з п’ять пройдуся, але разів зо три відпочину. У лісі краса! 

Вирощує конвалії на підвіконні

Цікавлюся, який найбільший трофей має дідусь-мисливець. Відповів, що купувати  ліцензію на кабана, лося чи козулю для нього занадто дорого, тож ходить на полювання виключно на зайця, лисицю та качок. Хоча трофей має – роги лося, які знайшов, коли збирав гриби. Минулого мисливського сезону під час відкриття  вполював двох лисів, нинішнього – зайця, а ось лиса «промазав». І жартома сам себе порівнює з дідом Мазаєм з вірша Миколи Некрасова «Дід Мазай і зайці». Та коли заєць чи качка мало що не самі потрапляють до рук, стає їх шкода, тож відпускає на волю або, наприклад, переселяє зайця у капусту. А вже під час полювання ця жалісливість десь зникає, залишається лише азарт…

– Ви чули коли-небудь спів перепілки? Колись вийдеш у поле і милуєшся її голосом. А зараз не чути. Їх стало значно менше, як і інших птахів та хутрових звірів, саме через отрутохімікати та осушення боліт.

Володимир Захарчук також полюбляє рибалити та вирощувати розсаду помідорів, перцю. А ще розводить конвалії на підвіконні. Якщо наближається ювілей чи якась поважна дата, виносить їх з погреба за 20-24 дні – саме стільки часу достатньо, щоб вони прокинулись і розцвіли. І таким ніжним букетиком тішить іменинника. Навіть умудрявся «змусити» цвісти конвалії на Водохреще, а у березні первоцвіти лягають і до підніжжя пам’ятника Тарасові Шевченку, що у центрі Ратного. 

Валентина ПИЛИПЧУК, Волинська область

Передрук заборонено!

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!