Воскреслий із «двохсотих»
Волинь

Воскреслий із «двохсотих»

16 жовтня 2018, 16:20
664
0
0
Сподобалось?
0

У селі Гута Ратнівського району з особливою повагою розповідають про свого земляка Петра Берчука, хоч він вже давно переїхав у сусідній Старовижівський район у село Седлище. Спокійний, добрий, працелюбний. У квітні 2014 року 24-річного Петра призвали до Збройних сил України, а вже через місяць він потрапив у смертельну пастку під Волновахою.

Віщий сон

– Наш блокпост був облаштований між селами Ольгівка та Благодатне, що в Донецькій області, – розповідає Петро Берчук. – Три БМП, санітарна машина, автомобіль «Урал», що перевозив зенітну гармату, та 55 солдатів стояли практично в чистому полі.

Напередодні подій, що чорною стрічкою увійшли в літопис 51-ї окремої механізованої бригади, сформованої у Володимирі-Волинському, де служив Петро Васильович, на позицію прийшли місцеві жителі.

– Чому ви, бандерівці, приїхали сюди? Нас убивати?! Ми вас постріляємо, як тварин! – кричали вони.

– Навпаки, ми приїхали вас захищати.

Врешті-решт конфлікт вдалося залагодити, адже отримали наказ від командування не загострювати ситуацію з місцевими. 21 травня 2014 року на блокпост навідався начальник штабу Андрощук і попередив про можливий напад. Тому вночі виставили посилений караул. Петро як командир відділення заступив на варту першим. Потім його змінили.

– Наче відчуваючи щось лихе, дуже розболілася душа, але я все-таки ліг відпочити, але не в БМП, як зазвичай, а в палатці, – згадує Петро Берчук. – І наснився мені дивний сон. Нібито в рідному селі пішов у церкву, а там люди збирають мене в дорогу на Схід і всі плачуть. Я запитую: «Чому ви плачете? Як поїду – так і повернуся». Уже завантажили машину продуктами, і хотів було вирушати, як місцевий священик отець Олександр каже: «Почекай. Я тебе ще не причастив». У той момент я не знав, що означає цей сон. Зараз розумію, що міг загинути.

Добивали ногами

Вночі з 21 на 22 травня Петро прокинувся від пострілів. Подумав, що то сепаратисти так лякають. Але все виявилося набагато страшнішим. Незнайомці, що прибули на позашляховику та двох інкасаторських машинах одного з банків, а їх було близько двадцяти осіб, найперше застрелили вартових – на них були бронежилети ще радянського виробництва. Потім взялися за інших. Дехто з бійців встиг вискочити з палатки і кинувся в поле. Кожен солдат мав по чотири магазини з патронами, але багато хто не встиг їх навіть вхопити. Військовослужбовців на видноті добивали ворожі снайпери.

Після бою до пораненого Петра Берчука підійшов снайпер. Якусь мить дивилися один одному в очі. Нападник озвався першим:

 – Что, тварь, смотришь? – і спрямував на хлопця снайперську гвинтівку. Хотів було вистрелити Петрові у голову, а потім передумав і почав добивати солдата ногами. Удари сипались в усі частини тіла. Петро втратив свідомість. Сепаратист ножем позрізав на ньому розгрузку, забрав гранати і зброю.

 – Коли розплющив очі від різкого запаху нашатирного спирту, подумав, що все це наснилося, – з тягарем на серці згадує атовець. – Але поруч були поранені побратими, на багатьох не залишилося живого місця. А ще мертві. Тоді зрозумів жорстоку реальність. У тому бою під Волновахою загинуло сімнадцять наших бійців, десятьох поранили. Там згоріли всі мої документи і фотографії.

У Петра Берчука було дев’ять осколкових поранень та контузія. Побратими вважали його загиблим, бо думали, що командира відділення у БМП сепаратисти закидали гранатами. Цю гірку новину повідомили і його рідним. Та через три дні військовослужбовець зумів вийти на зв’язок з дружиною і дав знати, що вижив. На той час вона була вагітною, але через отриманий стрес втратила дитину.

Наталія ЛЕГКА, Волинська область

Передрук заборонено!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися