Пройшов війну, а знайшли на зупинці вбитим
Волинь

Пройшов війну, а знайшли на зупинці вбитим

5 листопада 2018, 09:42
1419
0
0
Сподобалось?
0

Мама впевнена: її сина-атовця «прибрали», бо забагато знав

5 червня 2014 року Сергій Троцюк пішов добровольцем в АТО. У батальйоні «Айдар», а згодом у 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдару» брав участь у боях під Новоайдаром, Щастям, Георгіївкою, Лутугиним. Був двічі пораненим та двічі контуженим. У січні 2016-го мобілізувався. 6 вересня того ж року Сергія не стало – за нез’ясованих обставин він загинув у ДТП. Вже два роки триває слідство у справі колишнього «айдарівця», та винних не знайшли й досі. А йому ж було лише сорок п’ять.

Пішов на Донбас добровольцем

Перед початком АТО Сергій Троцюк із Синового Старовижівського району жив і працював будівельником у Харкові, мріяв завжди бути поруч з коханою, до щастя з якою ішов дуже довго. Та плани перекреслила війна. Коли дружина довідалась про наміри Сергія, навіть розпакувала речі, які він зібрав для служби у добровольчому батальйоні «Айдар» (на той час він тільки-но формувався). Та Сергій вчинив так, як йому підказувало сумління.

«Берці взяв з дому, бронежилет отримав лише в останніх боях, – розповідав Сергій Адамович односельцям, коли приїхав у відпустку. – Щоб залишитись живими, хлопці обмінювалися амуніцією. Її отримував той, хто йшов на завдання. Військова техніка і кількістю, і якістю поступалася ворожій. Прикомандировані до нас підрозділи українських військових мали бетеери, танки, але з ними та автоматами як було воювати проти «Градів»?»

Мамина душа відчувала біду

Про те, що син в АТО, його мама Ніна Панасюк деякий час і не здогадувалася. Та серце відчувало біду, тим паче, що телефонував нечасто та заспокоював, мовляв, дуже зайнятий на роботі. Правду довідалася, коли син отримав контузію. Але з війни Ніна Василівна Сергія таки дочекалася.

Неспокійним було її серце і 6 вересня 2016 року, коли син зібрався в Луцьк, аби нібито зустрітися з побратимами. «Хіба обов’язково вирушати в дорогу на вечір? Можна й вранці виїхати», – спробувала змінити його плани. Проте Сергій казав, що підстав хвилюватися немає, він їде за 14 кілометрів у напрямку Ратного, де його й мають зустріти друзі, а з ними добереться в обласний центр. «Це ж, очевидно, у Здомишлі», – прикинула мама по відстані. Сергій вийшов з хати, помахав рукою так, ніби прощався надовго. Якби ж знала, що навіки!

У передчутті біди защеміло під серцем: так син ніколи не робив.

– Це було по шостій вечора, – розповідає Ніна Василівна. – А після восьмої я не втрималася, передзвонила йому. Син сказав, що у нього все добре, він їде в автобусі. І справді поруч із Сергієм було чути чоловічі та жіночі голоси. А потім зв’язок обірвався. Прокинулася вранці дуже рано. Сергіїв телефон мовчав. Тільки через два дні пошуків довідалась, що  він у луцькому морзі.

Збили і залишили помирати

Сергія Троцюка знайшли на седлищенській автозупинці. Він сидів, прихилившись до стіни, від ранку і майже до заходу сонця, наче спав. На тілі «айдарівця» судмедексперт встановив множинні переломи ребер та інші травми, забій головного мозку.  При Сергієві не було жодного документа, лише трохи грошей і якась записка, де нерозбірливим почерком написане ім’я «Іван» або прізвище «Іванюк». Чи має ця записка якийсь стосунок до загибелі Сергія Троцюка, встановлюють слідчі.

– Довкола нашої біди чимало різних версій, – каже мама загиблого Ніна Панасюк. – Одна з них – що Сергія збила машина на трасі «Брест – Ковель», куди син добирався пішки і де мав сідати в автобус. Але ні крові, ні розбитого скла від автомобіля на зупинці Синове я не побачила. Нам віддали одяг, що був у той день на синові, – чистий, лише на комірці сорочки трішки крові, теніску не повернули. Я ж схиляюся до думки, що Сергія «прибрали» люди, про яких він міг багато чого розповісти, що вплинуло б на їхню репутацію, а у Седлище його відвезли і залишили в надії замести сліди.

Вже два роки Ніна Панасюк оплакує сина, якого їй ніхто не поверне. А за життя Сергій Троцюк не встиг навіть отримати статус учасника бойових дій.

– Довго ходив по інстанціях, – згадує Ніна Василівна. – Синові було дуже важко впоратися з усіма тими паперами, які мав представити, щоб отримати той статус. Коли звернувся по допомогу до свого військового командира, той відмахнувся, мовляв, не має часу. А в Луцьку котрийсь з чиновників сказав так, як колись говорили «афганцям»: «Я тебе туди не посилав». Після цього Сергій так упав духом, міцно зачепили його за живе.

Від горя, що переслідує сім’ю, жінка стала білою, як голубка, бо за рік, окрім Сергія, поховала старшого 47-річного сина та 23-річну внучку.

– Поховали Сергія біля його батька на місцевому цвинтарі, – каже вона. – Той теж молодим пішов із життя: задихнувся у пожежно-рятувальній машині, коли її прогрівав. Замінив дітям батька мій другий чоловік Іван.

Тепер вони разом: тато і син. Мати ж не дуже вірить, що злочинця, який забрав життя у відважного чоловіка, котрий пройшов  війну, все-таки знайдуть і покарають.

Наталія ЛЕГКА, Волинська область

Фото автора

Передрук заборонено!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися