Професійну долю Наталії Мухи із села Деревок, що у Любешівському районі, визначила біда, яка прийшла у їхню родину. У квітні 2003 року в Багдаді загинув чоловік її тітки – Тарас Троцюк, який працював телеоператором в агентстві «Рейтерс». Саме він, коли школярка Наталія гостювала у столиці, водив її на телеканал «1+1», знайомив з іменитими журналістами. Після його трагічної смерті дівчина остаточно визначилася – буде журналістом.
Коректор, кореспондент, редактор
Школу Наталія закінчила із золотою медаллю. На той час у Луцьку відкрили приватний вуз, де був факультет журналістики. Туди вона і подала документи. Перший рік навчалася на стаціонарі, але через сімейні обставини перевелася на заочну форму. Ще на першому курсі почала дописувати у любешівську районну газету «Нове життя». Тоді ж редактор цього видання запропонувала Наталії роботу. Дівчина одразу загорілася пропозицією. Спочатку трудилася на посаді коректора, потім стала кореспондентом, а згодом і редактором.
– У мене в житті так склалося, що всі кардинальні зміни визначали мої рідні люди. У лютому 2014 року, після Майдану та загибелі «Небесної Сотні», у нас в районі була так звана люстрація. Тодішні активісти (деякі з них виявилися псевдопатріотами, бо переслідували лише власні цілі) захотіли скинути з посади редактора нашої газети. На її місце вони планували поставити свою людину, навіть не з нашого колективу. Тож мої колеги швидко зреагували на ситуацію, зібралися і, навіть не питаючи, обрали мене редактором. «Наталю, так треба, будеш головною», – лише поставили перед фактом. Тоді якраз на Майдані загинув мій троюрідний брат і найкращий друг, а тепер уже Герой «Небесної Сотні» Едуард Гриневич, який теж родом з Деревка, – розповідає Наталія.
Так на плечі 28-річної дівчини лягла велика відповідальність: за колектив, газету і, зрештою, за читача. Ситуація тоді була надто напруженою, кожен новий день ніс чергове випробування. Було і важко, і страшно. Вечорами дівчина плакала, у неї опускалися руки, готова була усе залишити. Але новий день приносив їй сили. Наталі повірив колектив, читачі, вона просто не мала права здатися, не виправдати покладених на неї надій. Тож, дякуючи Богу, співробітникам, які дуже підтримували свою молоду керівницю, дівчина зуміла вистояти у той нелегкий час і залишитись редактором. Чи, як тепер правильно називати, – директором газети, адже «Нове життя» реформувалося фактично одразу, як тільки прийняли закон про роздержавлення.
Кожна друга оселя в районі отримує «Нове життя»
Любешівський район налічує приблизно 36 тисяч населення. Тираж «Нового життя», як розповідає Наталія, завжди був у межах 3000–3200 примірників. Після того, як очолила районку, Наталія збільшила кількість газетних сторінок з 8 до 12.
– Читачі сприйняли такі зміни дуже позитивно, і у нас одразу почав рости тираж. Сягнув позначки у 4 тисячі. Минулого року ми навіть мали 4300. Тобто наша газета йшла у кожну другу оселю в районі.
Без зайвого пафосу, але не кожен район може похвалитися такими тиражами. Більше того – деякі видання обласного рівня лишилися далеко позаду «Нового життя».
Дівчата правлять балом
«Нове життя» творять шість жінок, не просто журналістів, а універсалів. Кожна з них може не лише замінити одна одну, а й вичитати матеріал, відправити рахунок і навіть зверстати газету. У 2015 році у них з’явився сайт «Нове життя». Мають і власну сторінку у «Фейсбуку». Словом, намагаються йти в ногу з часом і разом з тим втримати «друкованого» читача.
– Що б там хто не казав, наші люди чекають газету, вона їм потрібна. Але сьогодні журналістика стала надто негативною, не новини, а суцільні страшилки. А мені більше подобається, як пише газета «Вісник+К» – про людей, життєві історії. І ми так намагаємося працювати. Людям потрібен позитив. Журналісти, на мою думку, мають нести людям хороше і вселяти віру у те, що завтра буде все добре, – каже редактор «Нового життя».
Менеджерські задатки Наталії не поступаються її таланту писати. Минулого року газета вперше вийшла у роздріб. Аби не лишитися без грошей та зарплат працівникам, вона розраховує усе наперед. Колектив часто збирається, аби обговорити ризики, свої слабкі і сильні сторони, ставить перед собою завдання. «Так, Інтернет витісняє друковані видання, але для старших людей він ніколи не замінить газету», – зауважує Наталія.
Даруючи людям «Нове життя», молода жінка геть не має часу на особисте. Але вона – затятий грибник. Кожну вільну хвилинку біжить у ліс, бо це ще й розрада для душі. Багато читає. Любить і на кухні похазяйнувати, приготувати щось смачне, спекти солоденьке.
Ірина БУРА, Волинська область
Від редакції. Нашу героїню публікації, увесь її колектив, усіх колег вітаємо з днем журналіста!
Дій активно! Живи позитивно!
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!