Два роки тому Галина та Павло Будьки із села В’язівне на Любешівщині відзначили 60-річчя свого шлюбу. У такому поважному віці діда з бабою природніше побачити дрімаючими на лавочці, як пригріє весняне сонечко. Проте зустрів їх за роботою: штовхали подвір’ям наповнену землею тачку.
– Якраз теплицю до посіву готуємо, – пояснила господиня і показала рукою на город, де матово біліла вкрита целофановою плівкою невеличка типова споруда.
Ми сіли на лаві й продовжили розмову.
– Баба без теплиці, як циган без шатра, – мовив Павло Григорович, кивнувши на дружину.
– Як замолоду захопилася помідорами, то й досі не можу без них. Хоч і важко вже, але якось даємо раду, – розповідає Галина Сергіївна.
– Про помідори перечитала чимало спеціальної літератури, насіння навіть виписувала з Прибалтики, і воно добре прижилося в нашому краї. «Хімії» ніякої не використовую, а для підживлення роблю спеціальний розчин з курячого посліду, коров’яку та попелу.
У В’язівному кажуть, що помідори в Будьків чи не найсмачніші в селі. Бо вкладають у теплицю не лише свої невтомні руки, а й душі.
Та не самими домашніми турботами живе шановане в селі подружжя.
Коли споруджували у В’язівному храм, то Павло Григорович, попри поважний вік, був найактивнішим його будівничим: і план будівлі накреслив, і стіни зводив, і вікна-двері майстрував. Не дивно, адже чоловік технікум за спеціальністю «Столярно-меблеве виробництво» у Житомирі закінчив. Відтак за своє довге трудове життя попрацював на посадах, пов’язаних з будівництвом. Керував людьми, але і про столярство не забував. Отож односельці шанують його не тільки як мудрого і справедливого керівника, а й чудового майстра виробів із дерева.
Від діда-прадіда передавалося це ремесло в родині Будьків, от і Павло Григорович перейняв його від свого батька, зростаючи поміж різноманітними верстатами для обробки деревини та стружками, що пахнули ароматами лісу. І тепер у В’язівному, мабуть, нема двору, де б не було речей, зроблених його руками.
Якщо Павло Григорович корінний в’язівнець, то його вірна й нерозлучна ось уже сьомий десяток літ половинка родом з Поділля. Прислали Галину Сергіївну на Любешівщину в п’ятдесятих роках минулого століття після медучилища. Згадує, як страшно було їй, юній дівчині, наляканій «бандерами», сюди їхати. Думала, відбуде «заслання», і повернеться додому. Але у В’язівному, де її призначили працювати фельдшеркою, замість «бандери» її серце вразив парубок Павло. Так і зосталася тут, на Поліссі, на все життя.
Ігор СЛАВИЧ
Дій активно! Живи позитивно!
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!