Микола Федорович Ковальчук з Ратнівщини має 6 дітей, 46 внуків, 136 правнуків і 8 праправнуків. Цей дідусь один з найстарших жителів району – у лютому йому повернуло на 98-й рік. Якщо порахувати нащадків Миколи Ковальчука разом з невістками та зятями, буде мало що не 250! Щороку до родини додається з десяток дітей.
Знає імена усіх
У такому повному складі сім’я Миколи Федоровича ще ніколи не збиралася. Це, можна сказати, нереально. Постійно хтось у пологовому, адже у дідуся щорічно рід збільшується на десять-п’ятнадцять осіб.
Незважаючи на велику кількість нащадків, знає, в якого внука чи правнука появилося на світ дитятко, як нарекли його. Рідко коли сплутає імена, особливо тих, хто поблизу живе, та майже ніколи не помилиться, чиї то діти. І це не лише завдяки прекрасній пам’яті, а й тому, що дідуся усі поважають і намагаються якнайчастіше провідати чи зателефонувати.
Сам Микола Федорович дзвонить до дітей щодня, цікавиться, що зробили і ще планують, навіть пораду дасть. А коли телефонують до нього, ніколи не візьме трубку, поки не побачить, хто це і який оператор обслуговує, дорого обходиться дзвінок чи ні. Якщо дорого, вимикає і уже сам телефонує – не хоче, аби діти витрачали на нього гроші, а їх рахувати вміє добре. Наприклад, якщо живе у сина, основну пенсію на прожиття дає йому, якщо у дочки – то їй, а надбавки як учаснику бойових дій, інваліду війни тощо залишає собі, щоб купити гостинець для внуків-правнуків чи просто їм копійчину дати. Дід завжди цікавиться їхнім життям, навіть питає, скільки дочка вторговує грошей – вона продавець, і вже вираховує її заробіток за день.
Збудував собі шість хат
Дід Микола любить не лише пораду дати, а й покомандувати. Де що посадити, зібрати, на якому саме полі. І хоча сили та здоров’я підупали, та здаватися не хоче. А якщо хтось ще й питає у нього поради – це додає снаги дідусеві. Адже все життя Ковальчука у праці. І хати собі, дітям збудував, і господарство зводилось його руками, столярував – скільки сили мав, стільки й працював. Збудував собі шість хат на Поліссі і в Одесі! А людям щороку по дві зводив.
– Першу свою обміняв на бруси, бо не подобалось місце, де жив. Побудував велику, гарну, та продав її, коли виїжджав в Одесу. Тоді ж не платили в колгоспі. Уже потім невеличку хату в Гірниках для себе звів, аби не заважати дітям та внукам, хоча нині живу в Язавнях разом із сім’єю сина, – розповідає.
Усі діти Миколи Федоровича – багатодітні. Дочка Марія, яка мешкає у Гірниках, народжувала 12 разів. Разом з чоловіком у селі є найбагатшою на дітей та внуків подружньою парою. Син Володимир у Язавнях має 10 дітей. Дочка Надія в Одесі також має восьмеро дітей, син Федір – шестеро, син Петро – дев’ятеро, усі вони одесити. Дочка Оля живе в Смоленську, можна сказати, батька трохи підвела – народила всього одну дитину.
На сьогодні часто можна почути, що діти чи внуки віруючих виїжджають за кордон, наприклад, в Америку. А у Миколи Ковальчука лише дочка та двоє внуків живуть в Росії, п’ятеро внуків та один правнук – у Білорусі, усі інші та 8 праправнуків – в Україні! А от у рідному дідовому селі Жиричі жодного нащадка немає. Дід Микола також патріот. Він ще і у свої 97 літ цікавиться політикою та життям країни. Слухає новини по радіо. І якщо щось не зрозуміє, приміром, яку посаду займає той діяч, про якого почув, перепитує у рідних. Не заспокоїться, поки не отримає чіткої відповіді.
У 97 літ вмирати не хоче, але й інтересу до життя не має
Щодо хорошої пам’яті дідуся, то найбільше він пам’ятає і згадує роки війни, має чимало нагород, серед яких і орден Вітчизняної війни ІІ ступеня.
– Ще так добре не було жити, як тепер, тільки от сили і здоров’я немає, – каже дідусь. – І пенсію дають, є що купити і що поїсти. Але ситуація на Сході України нехороша. Я знаю, що таке війна. На фронт потрапив у 44-му. Я не дійшов до Берліна, мав поранення, але визволяв ще Чехословаччину. Додому повернувся у 47-му році. Одружився ще у війну, поки не був мобілізований.
Після війни дід Микола працював у лісництві, був бригадиром у колгоспі, депутатом сільської ради.
– Миколо Федоровичу, до ваших літ мало хто доживає. Як думаєте, у чому секрет вашого довголіття?
– Я завжди у праці. Вік прожив і горілки не пив, ніколи не курив.
– А жити ще хочеться?
– Сказати, що хочу вмирати, не можу, але і жити інтересу великого немає.
– Ви щасливо прожили життя?
– Щасливо!
– А у чому найбільше щастя?
– У дітях, внуках, у правнуках… У тому, що вони вірять в Бога, живуть за заповідями Божими.
– А багатство найбільше яке?
– Моє багатство – діти та внуки з правнуками.
– Цікаво, про що мріє майже сторічний дідусь?
– Щоб всі були здорові, був мир у державі і Україна залишилась незалежною державою. Щоб усі жили в злагоді. А ще мрію дожити віку й не заважати дітям своєю старістю та безпорадністю, аби їм клопоту зі мною великого не було.
Валентина БОРЗОВЕЦЬ,
Волинська область
Живи позитивно!
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!