Наймініатюрніша сім’я України живе на Волині
Волинь

Наймініатюрніша сім’я України живе на Волині

29 червня, 12:29
1875
0
0
Сподобалось?
0

Про цю унікальну сім’ю вперше вся Україна заговорила років сімнадцять тому. Бо на Поліссі, як виявилося, живе наймініатюрніша родина в нашій державі. Це Симоновичі з села Мукошин Любешівського району. У звичайних, здорових батьків п’ятеро з восьми синів-дочок з’явилися на світ з рідкісним дефектом. З трьох рочків ці дітки стали погано рости... Як живе ця особлива родина сьогодні?

Малята народжувалися «богатирські»

– Ми з чоловіком – з одного села. Ходили в одну школу. Поженилися, коли мали по двадцять років, – згадує Надія Іванівна Симонович. – Микола тоді робив трактористом у колгоспі, я на ланку ходила. Звичайна сім’я.

Коли жінка зрозуміла, що вагітна, була дуже щасливою. А як народилася дівчинка – мама взагалі розцвіла. Бо ж підросте – буде їй помічниця! Назвала донечку Людмилою, щоб і людям мила була.

Через два роки у Симоновичів народився син Коля, ще через два – Володя, за ними – донечка Марійка. Тоді батьки зрозуміли, що найстарша Людочка не так, як треба, росте. Так почалося їхнє родинне ходіння по муках – скитання по лікарнях.

– Тоді в Луцьку був ендокринний диспансер. Нас з Людочкою направили туди. Мені сказали, що в неї то вроджене, не буде рости. Підліковували, як могли. Але дитина не росла, – розповідає про пережиті митарства мама.

Клопоту додалося, коли Симоновичі зрозуміли, що і менші сини та донечка не ростуть. Хоч усі малята народилися богатирями – вагою понад чотири кілограми та зростом більш ніж півметра. З острахом батьки спостерігали, як розвивається їхній п’ятий син Іван. І з полегшенням зітхнули, коли він перегнав старших. Значить, здоровий! Коли хлопець вже переріс батька, його старші брати-сестри лише подолали метрову відмітку.

– Хоч ми завжди в школі були найменші, однокласники до нас дуже гарно ставилися, – згадує Люда. – Оце бачимо по телевізору, які однолітки зараз жорстокі, як цькують одне одного, аж страшно стає. В нас усі були дуже дружні.

Благодійниця надсилала гормони росту з Києва

Це неймовірно, але діагноз гіпофізарний нанізм (захворювання, пов’язане з порушенням виробництва в організмі гормону росту), має і шоста дитина Симоновичів – син Сашко. А от наступні двоє – Толик та Наталя – здорові.

Медики пояснюють: це захворювання генетичне. Тобто, зустрілися тато і мама, тіла яких таїли однакову проблему. При цьому шанс народити здорове маля у них був 75%! Та доля розпорядилася інакше: аж у п’ятьох діток з восьми проявилася недуга.

– У той час, коли здорові діти підростають сантиметр-півтора за місяць, ми підростали на сантиметр за рік, – розповідає Марійка Симонович, яка здобула медичну освіту.

Коли вона закінчувала школу, мала зріст всього 1 метр 19 сантиметрів. На фото добре видно, як разюче вона відрізнялася від однолітків. Власне, те, що дівчинка була надто маленька, мало не стало перепоною на шляху до мрії – подальшого здобуття освіти. Та рішуча Марійка виборола право й вступила у Ківерцівське медичне училище.

Цю дюймовочку добре знали усі в навчальному закладі. Хоч спочатку багато хто думав, що це якесь дитя заблукало у коридорах училища.

Тоді Марійка вже почала рости. І допомогли їй в цьому медики в Луцьку. Вони посприяли, аби дівчина разом із молодшим братом Сашком потрапили у благодійну програму – їм безкоштовно виділили гормони росту виробництва відомої фармацевтичної фірми з Данії.

Це дало поштовх для, здавалося б, неймовірного! За лічені місяці ріст Марійки і Саші суттєво зріс. Після цього курсу лікування опікуватися дітками з Волині анонімно взялася пані з Києва. Вона власним коштом надсилала у Мукошин такий важливий для Симоновичів гормон росту.

– Лікування те було дуже дороге, – говорить Марійка. – На одного на місяць десь в межах тисячі доларів. Знаємо, що в тієї жіночки теж є така дитинка, як ми. Вона нас лікувала майже півтора року.

Працювати в цирку не захотіла

Також гормонами росту своєї дитини ділилася з Симоновичами жіночка з Камінь-Каширського району. Але вона отримувала ліки українського виробництва. А вітчизняні препарати, переконалися на собі Марійка та Саша, не давали такого доброго ефекту, як закордонні. Частину гормонів вони отримували по програмі Чорнобильського фонду. Ліків бракувало. Тоді брат з сестрою кожну дозу ділили на двох. Завдяки цьому Марійці вдалося дорости до 1 метра 53 сантиметрів!

– Якби ми усі з трирічного віку отримували якісний гормон росту, то були б, як звичайні люди, повноцінні, – каже Марія Симонович. – А так, дякуючи добрим людям, змогли трохи вирости тільки ми із Сашком. Хоча, як виросли? Фактично, «подорослішав» лише наш скелет. А усі внутрішні органи лишилися «дитячі».

Марійка була найнижчою медсестричкою України

Це справді так. І шлунок, і сердечко, і нирки, й навіть голос у Симоновичів «дитячий». Їм важко переносити звичне для дорослих людей навантаження. Трішки попрацюють – і відчувають втому, як малі діти. А вдома ж тримають коня та корову, свиней і всяке птаство, гектари полів.

Колись Люді, зізнається, пропонували роботу в цирку. Та дівчина не погодилася. Не хотіла, щоб її особиста біда стала потіхою для когось. Бо насправді важко Симоновичам було відстоювати своє місце під сонцем. За те, що боролася за них, діти низько вклоняються своїй мамі Надії. Бо навіть оформлення групи інвалідності добитися колись було складно. До речі, найстарша Людочка отримала такий статус, коли вже мала понад 16 років!

«Головне, що ми дружні!»

Рік тому родина пережила втрату – смерть батька. Тож чоловічої, важкої роботи Симоновичам додалося. Її на себе перебрав Коля. Хоч має трохи більше 120 сантиметрів зросту, та всьому старається дати раду.

А ще зі смертю тата Люда залишилася без пенсії по втраті годувальника. Адже чомусь досі не можуть знайти документи, які підтверджують, що вона хворіє від народження, тож претендує на таку виплату.

Та в цілому на життя Симоновичі не жаліються. Уже в минулому мрія вирости, як всі. Сьогодні для них головне – триматися разом.

Надія Іванівна з великим теплом та ніжністю розповідає про усіх своїх дітей – «великих» і «маленьких». Гордиться, що Толя живим повернувся з АТО, що він, Іванко та Наталя мають сім’ї, тішать її внуками. Хвалить мама Люду, яка заквітчала дім вишивкою та кущовими трояндами; Колю, без якого в господарстві, як без рук; Марійку-медичку, яка працює у фізіотерапевтичному відділенні в Любешівській лікарні. Не забуває розповісти про Володю, завдяки якому на столі завше є рибка, бо то затятий рибалка, і про свого найранимішого душею Сашка. Бо до усіх горнеться її серце, за кожного переживає, за кожного болить.

– Тепер ми знаємо: ріст – то здо­ров’я. Але головне не це. Головне, що ми дружні! У цьому наша сила, – з гордістю кажуть.

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися