«Він за гроші туди пішов»: на Волині матері загиблого героя пошкодували клаптик землі
Волинь

«Він за гроші туди пішов»: на Волині матері загиблого героя пошкодували клаптик землі

1 серпня, 11:08
3441
0
1
Сподобалось?
1

16 серпня минає п’ять років як під уламками російського «Града» загинув заступник командира 3-ї аеромобільно-десантної роти 80-ї Львівської бригади старший лейтенант Іван Пасевич. Похоронили героя на його малій батьківщині у селі Залізниця Любешівського району. Іванові батьки захотіли, аби щодня можна було прийти до Іванової могили, посидіти, поговорити… За п’ять років життя сім’ї дуже змінилося, але не минув біль від втрати. Напередодні ж п’ятої річниці загибелі сина на громадських слуханнях у рідному селі мамі Івана Пасевича люди відмовили у наданні землі для будівництва житлового будинку, каплички-пантеону пам’яті загиблих на війні та спортивного майданчика. На ці збори кореспондента «Вісника+К» запросила Олена Іванівна Пасевич.  

Врятував солдата, а сам не вижив

«Вісник+К» писав про Івана Пасевича у листопаді 2014 року. Він загинув під селом Красне Краснодонського району Луганської області, прикривши своїм тілом двох солдатів. Справжній командир, хлопці називали його «Батею». Хоча чоловікові на той момент ще й 25 років не виповнилося. Перед війною він встиг одружитися. У молодої родини народилася донечка Марійка. Їй було всього сім місяців, коли татка не стало. З мамою Оленою вони живуть у Львові, але часто приїжджають у Залізницю на могилу.

– Наша Марійка ще не вміла говорити, зате лампадки подавала, – гірко всміхається сьогодні вдова. Спогади про літо 2014 року даються важко. У ті дні Іван був у відпустці, міг не їхати на Схід.    

– Не їхати – це не про мого Івана. – каже Олена. – Він сказав: «Там мої хлопці. Якщо з ними щось трапиться, як я буду в очі їхнім батькам дивитися? Мушу повернутися».

Він з’їздив у село обійняти маму і по-чоловічому поговорити з татом. Разом з дружиною по друзях, знайомих збирали гроші, за які закупили берці, каски, обмундирування, прилади нічного бачення – все те, чого так бракувало у ті серпневі дні під стінами Луганського аеропорту, і поїхав.  Вивів своїх побратимів з оточення. А потім був останній дзвінок брату Василеві з проханням подбати про його маленьку донечку і остання есемеска дружині:  «З Божою допомогою все наладиться. Все буде добре. Вибач, що так є. Що в мене така робота – захищати... Я сам згадую, скільки ми з тобою пережили різних моментів... Ти в мене така ніжна і чутлива... А я не можу дати тобі хоч елементарної турботи... Вибач... Скоро все скінчиться – і я завжди буду з вами!!!»

Львівських десантників обстріляли з російських «Градів» 16 серпня. Тоді загинуло дев’ять хлопців. Серед них Іван Пасевич. З двох солдатів, яких він прикрив собою, вижив лише Петро Бавтро – йому у 2014-му було 19 років.

– Він дуже світла і хороша людина, на Миколая прийшов до Марійки з подарунками, – з усмішкою розповідає Олена.

Мама через загиблого сина пішла у монастир

Загибель Івана катком пройшлася по життю родини Пасевичів. У Залізниці зараз живуть батько Григорій і його молодший брат Василь з дружиною. Кохана Олена знайшла в собі сили жити заради доньки і пам’яті про чоловіка. Вона – депутат Львівської міської ради, опікується питаннями соціального захисту членів АТО і родин загиблих. Марійка з кожним роком стає все більше схожою на татка. Вона знає, що він на небі і звідти спостерігає за нею. На могилі в Івана Пасевича та біля пам’ятного знаку на честь загиблих воїнів у Залізниці лежать іграшки.

– Вона завжди приносить для тата свої найулюбленіші, – пояснює Олена, і вже зі сльозами на очах додає:  – А раз запитала, чи правда, що всі мами пахнуть, як їхні дітки. «Я так хочу, щоб бабуся швидше приїхала. Я міцно-міцно обніму її і відчую, як пахнув мій татко!»

Бабуся Олена на другу річницю загибелі сина прийняла чернечий постриг. Тепер вона – матушка Димитрія.

– Кожна мати по-своєму переносить втрату дитини. Я знаю тих, які після загибелі своїх синів всиновлювали дітей, знову народжували. Я ж заради свого сина прийняла монашество, – пояснює матушка Димитрія.

Жінка покинула насиджене гніздечко, село, в якому прожила не один десяток років, і тепер мешкає у Спасо-Покровському жіночому монастирі на Житомирщині, за 500 кілометрів. З мирським життям, як каже, нині її поєднує тільки одне – могила сина. Тому у селі люди досить часто бачать матушку Димитрію.

– У монастирі розуміють мій біль і відпускають помолитися на могилку, – пояснила жінка. – Але роки йдуть, і я стала призадумуватись: скільки часу я ще здужаю їздити сюди за півтисячі кілометрів? Здоров’я уже не те – ноги помаліше ходять, очі гірше бачать. Тому я хочу повернутися сюди. Але не можу у свою стару квартиру – тут живуть колишній чоловік і син. У своєму статусі я маю оселитися біля церкви. Тому і написала заяву на придбання аварійної споруди, яка більше 20 років не використовується, щоб побудувати на цьому місці невеличкий будиночок і капличку, де були б вписані імена загиблих воїнів-волинян та 80-ї бригади, у якій служив Іван.  

«Не перерізайте дороги до могили Івана»

Аби виділити мамі загиблого офіцера це приміщення, у селі зібрали громадські слухання. Тут варто пояснити, що церква у Залізниці розташована у самісінькому центрі села. Поруч – старе приміщення колишнього дитячого садочка, яке хоче отримати Олена Іванівна Пасевич, і сільська школа. Між старою будівлею і навчальним закладом ніяких парканів немає – вона знаходиться у куточку величезного подвір’я освітнього закладу. Хоча ця територія, згідно з документами, школі не належить.

– Будівля в аварійному стані і підлягає знесенню. Ми не були проти віддати Олені Іванівні цю земельну ділянку, – розповів голова Любешівської об’єднаної територіальної громади Олег Кух. А саме ОТГ має право розпоряджатися майном. – Та як тільки у нас з’явилася ця заява, староста Залізниці Любов Михальчук, депутати почали ходити і казати, що люди у селі проти. Я особисто там не живу, думку громади не знаю.

Тому питання про надання аварійної будівлі і земельної ділянки матері загиблого воїна Івана Пасевича були винесені на громадські слухання. Перед початком його розгляду Олег Кух зауважив, що коли у селі збували старе приміщення клубу, інші будівлі, на громадські слухання ці питання не виносилися. Люди пропустили ці слова повз вуха. А жіночка, яка сиділа позаду мене, тихенько буркала:

– А за що їй землю у центрі села? У мене тоже діти… Чим її кращі за моїх?

– Ваші діти живі, – зауважую.

– Так він за гроші туди пішов… – відрубала жінка.

Немає слів!

– Слізно прошу вас, люди, дайте мені цю землю, не перерізайте дороги до могили сина, – просила тим часом громаду Олена Іванівна.

– Мама і тато ніколи нічого у держави не просили: ні землі, ні квартири, – стала перед залом вдова Олена. – У Івана була мрія – побудувати у рідному селі церкву і спортивний зал. Після його смерті наша родина пообіцяла здійснити цю мрію і звести капличку на місці загибелі під селом Красне. Ідею підтримали всі дев’ять родин загиблих у той день десантників. На жаль, це неможливо, бо те село перебуває на окупованій території. Тому сім’ї загиблих десантників подумали, що капличку можна збудувати у рідному селі Івана – їхнього командира. А ще на цій землі ми б хотіли поставити тренажери, аби дітки займалися спортом, як того й хотів мій чоловік.

«Ви не думайте, що у нас в селі всі люди проти…»

Вдова загиблого подякувала людям за пам’ять про Івана Пасевича. У селі його іменем названа вулиця, школа, сквер… Враження, що тут пам’ятають про свого земляка. Тому те, що відбулося далі, просто в голові не вкладається. Встала староста і сказала, що пам’ять про загиблого офіцера – це святе, але капличку треба будувати не там «де ходять наші діти». А земельну ділянку готові надати у будь-якому іншому місці. Потім слово взяв директор школи Сергій Кутинець і від імені всього колективу, а це 47 осіб, заявив, що вони проти, бо це приміщення освітній заклад використовує з 2005 року як складське і їм потрібна територія для розвитку.

Голова громади Олег Кух запитав його: чому ж у 2015-му він сам ходив у район і просив, щоб це старе приміщення віддали підприємцю, аби там відкрили перукарню?

– Тоді йшлося, щоб цей підприємець за свої гроші реконструював майстерню під класні кімнати. Але оскільки на це кошти виділили з бюджету, то питання закрите, – відповів Сергій Кутинець.

А далі почалося обговорення. Які іноді питання ставили сім’ї загиблого – просто соромно писати. За те, аби мамі Івана надати це приміщення, голосували в основному старші люди, які розуміють, що таке втратити свою дитину. А молоді були проти. «Школа, а значить, наші діти повинні мати перспективи розвитку», – такий у них «залізний» аргумент. На мою пропозицію піти подивитися, чи пустять вони своїх дітей для занять танцями в ту напівзруйновану будівлю, дві жіночки не пристали. Та й директор знає, що вона непридатна для використання. Її треба зносити. А будувати щось нове… На це потрібні гроші. У бідній громаді і на ремонт клубу у Залізниці не настарчаться. Тим паче, що біля школи територія чималенька – розвиватися є куди. А склад…Через вікна ми побачили декілька картонних коробок і дерев’яних рамок старих вікон. Ото і все, що там зберігається.

Щодо інших запропонованих ділянок, то одна з них геть не підходить. Тут ідуть високовольтні лінії, вона порита канавками…

Я ж тільки запитала в Олени Іванівни, чи підходили до неї раніше староста та директор, говорили по-людськи про якісь інші варіанти, щоб  не організовувати оті слухання? Надто вже принизливими були деякі моменти. Ні, не підходили.

Село я покидала з гидким відчуттям. Для чого ці люди кладуть квіти до меморіальних дощок, насправді не маючи в душі ні співчуття, ні поваги?

Коли вже сідала в машину, підійшли декілька жіночок.

– Ви не думайте, що люди у селі проти. Просто на слухання прийшли найбільш горласті, – зауважили.

Треба сказати, що з майже півторатисячного села на громадських слуханнях було десь до сотні жителів. Як тільки почали розглядати земельне питання, деякі вийшли із зали. Брати у такому участь дійсно соромно. Сподіваємося, що здоровий глузд візьме вгору у Залізниці і землю під будиночок і каплицю Олені Пасевич виділять. Щоб не гризла їх потім совість і не було соромно дивитися в очі власним дітям.  

Наталка СЛЮСАР

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися