Анатолій Федчишин з Любомля мав веселу добру вдачу, був дружелюбним і простим, привітним та романтичним, працелюбним і старанним. А ще здавалося, що і поставою, і поглядом, і рухами Анатолій був воїном.
І як тільки навесні 2014-го вогнем війни охопило Схід країни, разом з братом Володимиром вирушили у військкомат. Але там сказали почекати до наступної мобілізації. Вони ж поспішали. І пішли одними з перших добровольців у «Правий сектор» Дмитра Яроша. Почали службу в Донецькій області у батальйоні територіальної оборони «Дніпро-2» – у мобільній розвідувальній штурмовій групі. Усюди перші, хоробрі і мужні. Анатолій був професіоналом-снайпером. Старша сестра-волонтерка Ольга згадує, як у телефонних розмовах брати розповідали про бої, з яких дивом виходили живими:
– Ми просили Толю, як після поранення був, щоб повертався – донечки ждуть, але він переконливо сказав, що це не обговорюється: ми тут потрібні, державу треба боронити. Я це розуміла, бо для нас з дитинства слово «Батьківщина» було вагомим. І сім’я для Анатолія була святою, за себе не думав, а лиш про рідних: маму і тата, дружину і дітей, про їхній спокій…
– Наш добровольчий батальйон воював за Іловайськ, йшли гарячі бої, – згадує ті серпневі дні брат Володимир. – Коли не озирнуся, а брат за спиною, прикриває, завжди поруч. Того дня, 10 серпня, Анатолій з другом були на вже звільненій території, коли раптом з’явився чеченський диверсійний автобус, почалась стрілянина, і ворожа куля смертельно поранила Тараса з Рівного. Анатолій тоді одразу поцілив у чеченця, який, як виявилось пізніше, був їхнім провідником, головним тренером кадировських снайперів. Звісно ж, такої втрати ворог простити не міг. Підстерегли, зробили два постріли, зрозуміли, що в Толі бронежилет, тоді поцілили із заборонених бронебійних запальних патронів. Від таких броник не рятує…
Тепер Вікторія і Даринка Федчишини знають, що їхній тато «найсміливіший і найдобріший і таких Бог забирає на небеса».
29 жовтня 2018 року дружина Анатолія Галина на своїй сторінці у «Фейсбуку» виклала свій весільний, осяяний надією та радістю знімок і написала: «Сьогодні нашому щастю мало би бути 12 років. Але назавжди залишилися тільки сім».
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Герою слава! Хай спочиває з Богом...PS До редактора:"Федчишин"-українське прізвище. "Вікторія і Даринка ФедчишинИ"(?).Український правоис знаєте?
Виходить що по ньому стрілляли а він стояв, поки необхідні набої вороги не підібрали?