Анатолію Шиліку рано довелося подорослішати. Коли йшов у перший клас, помер тато. Мама Ганна Іванівна працювала вихователькою у дитячому садку у Нижніх Сірогозах на Херсонщині. Єдиним помічником після смерті чоловіка став семирічний Толік.
– Я могла і будинок залишити на нього, і господарство. Свиней, курей, качок тримали. Він всьому їсти дасть. Та й менший на три роки братик Саша під його наглядом ріс, – не може без сліз згадувати свого старшенького Ганна Іванівна Шилік. – Він йому був і за тата, і за маму. Канікули Толя Шилік проводив у діда з бабою на Волині, а коли став старшокласником, почав підробляти – пас телят і корів. Зароблені гроші, всі до копієчки, віддавав мамі.
– Ми жили дуже небагато. Але Толя примудрявся робити мені подарунки на 8 Березня. Я йому 5 копійок на пиріжки в школу давала. Він не купував, економив і на свято обов’язково квітами вітав.
Найзаповітнішою мрією Анатолія Шиліка було бажання стати льотчиком. Він вступив до Васильківського військового авіаційно-технічного училища. Та не судилося хлопцеві у небі літати – навчальний заклад потрапив під реорганізацію. Багато його однокурсників переводилося доучуватися в Росію. А він пішов у Суми вчитися на артилериста.
– Дзвонить після випускного і так радісно у слухавку говорить: «Мамо, я їду додому!» Я аж злякалася, подумала: невже диплома не дали? А його, виявляється, по розподіленню у Ковель у військову частину направили.
Тут, на рідній для його душі Волині, Анатолій Шилік зустрів кохання всього свого життя – Альону.
– Познайомилися 6 грудня, на День армії, у спільних друзів. Ми якось одразу звернули увагу один на одного, – пригадує ті щасливі дні Альона. – У нього неможливо було не закохатися. Він був джентльменом. Дуже гарно залицявся. Міг останні гроші потратити, щоб купити мені серед зими квіти. Цей мужчина знав, чого хоче від життя, і я була за ним як за кам’яною стіною.
Анатолій і Альона не зволікали з одруженням. Вони ніби передчували, що доля відміряла їм недовге щастя. У 2000-му у них народилася донечка Таня, а перед самою війною - син Артемко.
Анатолій у передвоєнні роки тяжко і багато працював. Він пішов з армії і став займатися власним бізнесом. Адже у нього була мрія – побудувати для сина хату. Так вона і не збулася.
Капітана Шиліка мобілізували одним із перших. Разом зі своєю мінометною батареєю пройшов усі найгарячіші точки війни влітку 2014-го року в Луганській, а потім – і у Донецькій областях.
В ніч з 24 на 25 серпня блокпост неподалік Іловайська, на якому перебувала мінометна батарея капітана Шиліка обстрілювали ворожі «Нони». Від одного з пострілів загорівся тент на машині ГАЗ-66. Анатолій Шилік особисто кинувся її гасити. На допомогу капітану з укриття вибігли й інші бійці. Коли вони всі були поруч з машиною, прилетіло ще декілька снарядів «Нони». Тієї ночі під Многопіллям і Кутейниковим загинуло 17 чоловік з 51-ї бригади.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!