У іловайському пеклі полягли 40 волинян
Волинь

У іловайському пеклі полягли 40 волинян

31 серпня, 15:35
679
0
0
Сподобалось?
0

29 серпня 2014 року – один із найтрагічніших днів нашої новітньої історії. Містечко Іловайськ буде вписано на сторінках нашої історії нарівні з Берестечком і Крутами. Це день мужності і звитяги українських воїнів, які відмовилися скласти зброю. Це день підлості російських військових і керівників «братерської» країни. Вони вбивали наших хлопців не на полі бою, а розстрілювали в «зеленому коридорі» при виході із Іловайська. На весь світ пообіцяли пропустити українських військовиків, а самі готували їм смерть. Минає п’ять років, а 29 серпня залишається відкритою раною, яка кровить.

Знайшли мертвим за 150 кілометрів від Іловайська

Минуло п’ять років, а й досі у пам’яті розпачливі крики батьків, які не могли зв’язатися зі своїми дітьми. І ніхто не знав, чи живі вони, чи в полоні, чи уже їх немає на цьому світі. Хіба можна забути, як матері просили волонтерів: «Якщо уже немає живого, то привезіть хоч ручку, хоч ніжку, щоб похоронити!»

З 10 серпня тривали бої за Іловайськ. Взяти це місто було дуже важливо. Адже через нього проходить основна залізнична магістраль, яка пов’язує Донецьк, Київ, Харків, Москву. Вибити сепаратистів з Іловайська означало відрізати Донецьк від постачання російського «воєнторгу». За весь час операції, згідно з офіційними даними, полягло 368 українських бійців, 18 досі вважаються зниклими безвісти. Іловайськ – особливий біль для волинян. Адже у боях за нього брали участь 51-а бригада, батальйони «Світязь», «Донбас», «Азов». У 2014 році у цих підрозділах служили наші земляки. 40 волинських родин хоронили своїх синів, які загинули у пекельному Іловайському котлі. Багато із них приїхало додому у цинкових трунах через місяці після загибелі.

Останнім повернувся додому Юрій Лавренчук. Його відспівували у рідному селі Старосілля Маневицького району 18 вересня 2018 року. Аж через чотири роки після загибелі! Останній раз його голос мама Тетяна Григорівна і дружина Ліля чули 27 серпня 2014-го. Що тільки не пережили за ці роки рідні! То говорили, що Юра в полоні, то що втік у Росію, бо мама росіянка. Дружина Ліля довгі чотири роки не визнавала чоловіка мертвим, добилася скасування рішення місцевого суду про визнання Юрія Лавренчука зниклим безвісти. До вересня 2018 року він числився у військовій частині як живий. Доти, доки не зателефонували і не повідомили, що збіглося ДНК із похороненим невідомим солдатом, похованим на кладовищі села Парасковіївка Бахмутського району на Донеччині. Як пояснив слідчий, це стало можливим завдяки новому німецькому обладнанню, яке надійшло в лабораторію. Ліля сама їздила за чоловіком у те далеке село. Воно знаходиться десь за 150 кілометрів від Іловайська. Як з’ясувалося, тіло Юрія знайшли біля лісопосадки у наспіх збитій труні. Там же його і прикопали. Лише в листопаді 2015 року перепоховали зі священником на сільському кладовищі в Парасковіївці. Як і коли він загинув – невідомо.

Бійці 51-ї зайшли у котел в останній момент

З кожним роком відкриваються все нові і нові деталі про ту страшну бійню під назвою «Іловайськ». Сьогодні всі знають про рейд 95-ї бригади, який здійснили десантники задля визволення наших військ, що опинилися в Ізваринському котлі. Але досі у найвищих військових кабінетах воліють «сором’язливо замовчувати» про схожий рейд 51-ї бригади, підрозділи виконали наказ вищого командування і прорвалися до своїх в останній момент, коли росіяни уже замикали кільце.

Свій рейд 2-й батальйон бригади на чолі з командиром Павлом Пивоваренком розпочали 24 серпня. У Києві ніхто офіційно не визнавав, що український кордон перейшли російські війська. Та там, на передовій, про це уже говорили. Точних даних про зайняті ворогом райони не було. «Зі мною тільки добровольці, нікого не примушую, бо не знаю, чи прорвемося», – сказав тоді на нараді офіцерів Павло Пивоваренко.

Вже за годину була створена група з БМП і танків, вишикувана колона. Почали серед ночі повільно рухатися у бік Агрономічного, це біля самого Іловайська. Як згадує в одному інтерв’ю волонтеру Костянтину Зінкевичу начальник розвідки Олександр Титаренко, серед поля поламався танк, вони зупинилися, щоб відремонтувати. В цей час метрів за 600 від них почали вилітати парні зелені ракети. Ніхто не розумів, що це таке. Як з’ясувалося потім, то російські війська подавали сигнал.

«В цей час мене покликав командир танка, передав шоломофон, з якого я почув перехоплені переговори військовослужбовців російської армії. З них стало відомо, що підрозділ протитанкової артилерії росіян спостерігає нашу колону та запитує у старшого командира дозвіл знищити нас прямою наводкою. Але ще запитав, чи є на техніці розмітка. Ми ж тоді не встигли нанести її на броню 2-го батальйону, бо не мали часу. Тому дозвіл знищити нас російські військові так і не отримали. Це були, мабуть, найдовші 15 хвилин у моєму житті», – згадує Олександр Титаренко.

По дорозі до Агрономічного бійці 51-ї бригади бачили величезну кількість розстріляних машин нашої армії. Вони нарвалися на засідку і півтори години вели нічний бій. Із нього вийшли практично без втрат. Лише 9 солдатів, які їхали на броні, були поранені.

Так бійці 51-ї, самі того не відаючи, зайшли в Іловайський котел. І уже 29 серпня виходили з нього зеленим коридором смерті.

Вічна пам’ять тим, хто навіки залишився у ньому.

Наталка СЛЮСАР


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися