«Син 16 годин стікав кров’ю», - матір загиблого в Іловайську волинянина
Волинь

«Син 16 годин стікав кров’ю», - матір загиблого в Іловайську волинянина

1 вересня 2019, 15:43
0
7
Сподобалось?
7

У ці дні здригаються від болю та плачу тисячі сердець. Ридають матері, вдови та діти. Іловайська трагедія забрала у них цілий світ - синів, чоловіків, батьків... П’ять років минуло, а не знаходить розради Марія Іщук із села Підгайці Луцького району. Тоді, в останні дні 2014-го, вона тратила сина Володю. Він загинув, утверджуючи незалежність України, яку понад сто років тому виборював у бою під крутами її дід - Матвій Данилюк.

Відбив дружину в іншого – і дожили разом до 100 літ!

Невеличке село Ватинець на Горохівщині шанує свого героя. Бо дід Матвій був людиною-легендою. Пам’ятають його як неймовірного правдолюба. Стане хтось вихвалятися, козиряти тим, чого не було насправді, – відразу присоромить, виведе на чисту воду, розповідають у селі.

– Він такий український був. Завжди казав «Слава Україні!» Ніхто не чув від нього «Добрий день», – згадує односельчанка Надія Головчук.

Вона – далека родичка діда Матвія. З життя Данилюків знає багато цікавого.

– У юні роки баба Марина була за іншим замужем, – починає свою розповідь жінка. – Віддали її батьки за поле. А вона Матвія любила. Все дивилася, де він повертається. Колись на Пасху «битки» (побиті крашанки – авт.) забирали. Прийшов Матвій в її хату битися. А вона така довольна! Наперед побила всі крашанки, щоб зачіпка була. Таке мені розказувала. А тоді покинула свого чоловіка і таки пішла за Матвія. З першим діток не встигла нажити, а другому трьох синів народила. А яка коровайниця вона була! О! Стільки пісень знала, що вам не передати, всі її до короваю кликали. І хліб сама пекла до самої кончини.

Жінка розповідає, що дід Матвій був затятим рибалкою – ніколи з порожніми руками не вертався. А баба все «штурбала» по хазяйстві. Каже, городик завше мала «вилизаний».

– Господарки вони не тримали, бо були діти недалеко. Але свою городину садили. Така баба Марина шпортуха була. Повириває в себе все зілля, тоді біжить невістці помагає. В одної закінчить – до другої піде, бо та обідиться. Так само і дід: наловить риби – і вже всім вділить, – згадує пані Надія. – Жили вони удвох вкупочці до глибокої-глибокої старості. І все він казав: «Здається, життя пройшло, як один день».

На пам’ятниках, які височіють на могилах діда Матвія та баби Марини на ватинецькому цвинтарі, добре видно дати життя та смерті. Так от: чоловіка Господь покликав до себе на 103-му році життя, його половинку – на 101-му.

Єдиний з побратимів зустрів Незалежність

Пам’ять про Данилюків жива. І зараз у селі є колиски, змайстровані дідом Матвієм.

– Він ще кошики та вершки трикутні плів, щоб рибу заганяти, – додає пані Надія.

– Чи знали ви, що дід Матвій був героєм Крут? – запитую.

– Знала, – зізнається. – Хоча колись про таке вголос не говорили.

У родині всі тримали язика за зубами. Бо навіть за балачки про Крути можна було загриміти у Сибір. Кажуть, коли служив Матвій в армії УНР, бачив самого Симона Петлюру! А в бою під Крутами, де брав участь у складі Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького, в якій навчався юнкером, був поставлений підвозити патрони. Тому й живим лишився, бо поки вкотре приїхав на возі, вже все було скінчено...

У Другу світову Матвій Данилюк замість старшого сина Володі поїхав на роботи в Німеччину. Три роки відбув там і вернувся живий. А Володя у тій війні за відвагу отримав два ордени Слави.

– Як вже Народний рух організувався, дід Матвій завжди їздив на збори, – розповідає Надія Головчук. – А коли помер, то стільки машин наїхало і людей на похорон прийшло, що вся дорога до цвинтаря була повна.

Так вийшло, що Матвій Данилюк – єдиний герой Крут, який діждався Незалежності України. Радів їй, як Пасці! Він завжди згадував хлопців, які у січні 1918 року поруч з ним у бою під Крутами, стіною ставши проти тисячної армії більшовиків, поклали свої голови у мрії за незалежність України.

Український прапор зашив у подушку

Марія Іщук – одна з онучок діда Матвія. Непросто складалася її особиста доля. Мама виховувала донечку сама, бо життєві шляхи батьків пішли порізно. І Марія своїх дітей мусила піднімати без чоловіка – коханий трагічно загинув, як ті ще були зовсім малі. Життєві труднощі не раз вибивали землю з-під ніг. Та знаходила сили і далі поринала у ту круговерть.

– Я розповідала дітям про діда Матвія, – згадує жінка. – Якось в газеті вийшла стаття про нього. Володя десь знайшов її і приніс. «Бабусю! – гукнув до моєї мами. – Про нашого діда написано!» А там йшлося, що приїхали журналісти, а дід Матвій лежав вдома хворий. Біля нього були син і внук. Невістка, побачивши кореспондентів, заголосила: «Не зачіпайте нас, бо і так бандеровцями називають». А син взяв і провів до батька, щоб він розказав, як то було. Заходить кореспондент, а дід при ньому роздирає подушку з пір’ям – і прапора українського дістає звідти! Це все Володя мій прочитав. А там в газеті вкінці ще було якось так написано: «Дивіться, якого ми коріння. А яке буде насіння?» А Володя стоїть і так каже: «А насіння, мамо, – то ж я!»

Вивчав долю діда Матвія в архівах

На очі жінки навертаються сльози. Їй важко згадувати усе, що пов’язано з Володею. Бо хоч поховала сина п’ять літ тому, а з його втратою досі не змирилася.

– Володя їздив у Київ на Майдан. А як почалася війна, сказав: «Мушу бути там, інакше не можу», – втираючи сльози, розповідає мати. – Він пішов у добровольчий батальйон «Світязь». 13 серпня його з хлопцями відправили на Схід. А 14-го, на Маковея, був його 30-й день народження.

Жінка показує фото, яке їй пізніше передав Володин командир. Це був останній знімок сина, зроблений за кілька днів до смерті.

– Як Володя йшов на війну, питав в мене: «Мам, ким був під Крутами дід Матвій?» Кажу: «Що за Україну боровся – знаю, а ким саме був – не знаю». Син усміхнувся. Виявляється, він по архівах ходив, щоб більше довідатися. Коли їхав на Схід, дав мені клаптик паперу з якимось номером. Просив берегти. Та я його згубила. Тепер думаю, що це був, певно, номер архівної справи діда Матвія.

Матері важко про все це говорити. Сестра Володі Валя зізнається, що ще недавно ненька й слова про її загиблого брата не могла сказати. Лише гірко ридала у відповідь на усі запитання. Було страшно на її горе дивитися. Час минав, а у своїй біді жінка ніби закрилася. Лише тепер по-трохи оживає, кріпиться. Онуки ростуть – їй потіха, її крила.

16 годин боровся за життя

– Коли Володя пішов на війну, його синочкові Стасіку якраз виповнювалося три рочки, донечці Ані було всього вісім місяців, – трохи опанувавши себе, продовжує розповідь мама. – Невістка Наташа стала оформляти хлопчика в садочок. Місць не було, просили принести довідку, що Володя на Сході. Пішла вона її брати, а в Луцьку написали, що син мій знаходиться у межах Волинської області. Як так? Він був у самому пеклі, а по бумагах виходило, що вдома. Ну, якось місце в садку для дитини знайшли. Тільки ліжко, сказали, треба своє принести. Замовили ми в майстра. І привіз він його якраз 26 серпня. Стою з грошима на вулиці біля школи, чекаю майстра з ліжком. А всі повз мене йдуть, не вітаються. Жаль страшний мене взяв: чого ж люди так поступають зі мною? А вони ж знали вже, що Володі нема. А я – ні.

Про останні хвилини життя сина мати мало знає. Каже, розмовляла з ним по телефону 25 числа. Він був в Іловайську. У трубку чула, що дуже стріляють. Потім зв’язок обірвався. Жінка до останнього надіялася, що просто розрядився телефон. Та потім від людей таки почула сумну звістку.

– Командир їм дав наказ відступати. Хлопці відходили з блокпоста до школи. Спочатку одного ранили. Тільки його допомогли посадити до бетеера – Вова впав. Привезли його до школи, роздягнули – а осколок влучив у живіт. Син 16 годин стікав кров’ю. Йому потрібна була операція. А хто мав її робити? Біля нього була медичка «Мурка» – Анна Ільющенкова. Володя благав її: «Ріж, у мене дітки маленькі». «Мурка» вагалася: ні стерильної операційної, ні інструментів... Вона вилізла на кришу й дзвонила до свого інститутського товариша, радилася, як правильно зробити. І не наважилася... Хотіла доправити сина у госпіталь, але кільце замкнулося, виїхати з Іловайська було неможливо. Володя помер...

Каплиця-пантеон, де згадано імена усіх героїв

Дуже тепло жінка відгукується про невістку Наташу. Вдячна їй за те, що береже пам’ять про її сина. Шкодує, що і їй випала тяжка вдовина доля.

Нещодавно Марія побувала у Лішні Кременецького району на Тернопільщині у каплиці-пантеоні, де на гранітних плитах вибиті імена усіх Героїв, які віддали своє життя за Українську державу в боротьбі з російським агресором. Знайшла й свого Володю.

– Там зібралися мами зі всієї України, – знову плаче жінка. – З Львівської, Луганської, Чернігівської, Житомирської, Черкаської, Харківської, Одеської, Херсонської, Рівненської, Кіровоградської, Волинської, Хмельницької областей, Києва... Скільки на тій траві біля церкви було сліз!

Саме цій родині шеф-редактор «Вісника+К» Євген Хотимчук вручив перший примірник книги пам’яті «Волинський небесний батальйон». Мама зізналася, що важко буде знайти сили, щоб почати її читати. А невістка Наталія Іщук, взявши до рук видання, виплакалася над кожним словом.

– Книга вийшла величезна, як і жертва Волині за ці п’ять років неоголошеної війни. Хочу подякувати усій редакції газети «Вісник+К» й особисто пану Євгену, а також кожному громадянину України, що долучився до збору коштів на друк тиражу задля збереження пам’яті про наших загиблих Героїв! Хай Бог сторицею повертає усе затрачене і береже нашу Україну, омиту кров’ю стількох Героїв! Слава Україні! Шана і вічна пам’ять полеглим! – сказала вона.

Рідні вірять, що дід Матвій на небі вже зустрівся з правнуком Володею. Сподіваються, їхня молитва там, за хмарками, допоможе вистояти нам тут, на землі. Бо для них обох Україна була – понад усе!

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися