На хуторі Пациха біля села Датинь Ратнівського району живуть господарі-одноосібники Григорій та Галина Мазурики. Коли розливаються навколишні болота, опиняються ніби на острові. Під осінь сюди злітаються чаплі, готуючись до відльоту у вирій. Хуторяни кажуть, що живуть, наче у казці.
Під час пожежі ледве не згоріли
На цьому хуторі мешкали батьки Григорія Васильовича. Сюди він привів із села Ставища Камінь-Каширського району свою дружину. Тут народилися восьмеро їхніх дітей – чотири синочки і стільки ж донечок. Двох дівчат вже віддали заміж, одружили й одного із синів. А колись, згадують, п’ятьох своїх малих дітей заледве не втратили.
– Жили ми тоді ще в старій хаті, – розповідає Григорій Васильович. – Однієї ночі прокинулися – щось горить. А то хата наша зайнялася від комина. Вийти через двері було неможливо, довелося дітей, щоб не згоріли, через вінка викидати. Самі ж ледве вискочили. Тоді майже все згоріло дотла.
Чоловік згадує, як перед цим його сестрі наснився сон. Наче прийшов покійний батько, сарай перехрестив і пішов. То був ніби знак, що хлів збережеться. Так і сталося.
У Мазуриків на той час поблизу старої хати вже зводилася нова. Але, поки йшло будівництво, їм довелося мешкати в чужій.
Усе звикли робити гуртом
Успадкувавши двох корів, молода сім’я вирішила зайнятися сільським господарством. Нині тримають Мазурики 17 голів худоби! У хліві – свині, на паші – гуси. Обробляє родина більше двох гектарів орної землі, на десяти гектарах запасається сіном для худоби.
– Десь реалізовуєте молочну продукцію? – запитую.
– В основному в Ковелі, – каже голова родини. – За день до базару переробляємо, щоб була свіжою, солоденькою. Маємо постійних покупців, то на ринку довго стояти не доводиться.
Лінькуватих у родині Мазуриків немає – все роблять гуртом. Григорій Васильович купив на поміч трактор та реманент до нього. За програмою підтримки сільгоспвиробника за кошти з держбюджету отримав доїльну установку, а згодом за обласною програмою – і холодильну.
Окрім того, що Григорій Мазурик – добрий господар-одноосібник, він ще й виконує обов’язки старости у датинському храмі. Коли його сини були малими, прислуговували в церкві також.
Ми розмовляємо, а над головами приємно цокотять бусли.
– Поки вони тут, шуліки не прилітають, – каже Галина Іванівна, – тож немає загрози курям та курчатам. А як на Успіння відлітають, то тільки дивись за птицею. А ще й лисиця може навідатися.
Мазурики розповідають, що лелеки живуть тут віддавна і стали їхнім оберегом. Спочатку селилися на дубі біля старої хати, а як та згоріла, то перебралися поближче до нової, до людей.
Наталія ЛЕГКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!