Іноді життя підносить такі сюрпризи, що одні називають це долею, інші – містикою. У родині учасника бойових дій на Сході України покійного Борислава Коляди із села Підцир’я Камінь-Каширського району як тільки велике релігійне свято – так і чекай біди.
Повернувся з АТО іншою людиною
Наймолодший в родині, де виховувалось шестеро дітей, Борислав закінчив школу, ПТУ, потім була армія. Його мама померла у 54 роки, так і не одруживши хлопця. Тож невістка Ніна прийшла у їхній дім вже після смерті свекрухи. Тут народилися дві Бориславові доньки: Юля та Марійка. Добрі та людяні молодята були готові поділитися останнім, допомагали сусідам.
Трагічний 2014 рік. Початок АТО. Борислав Георгійович не ховався за спинами інших – більше року служив на передовій артилеристом. То були для родини найважчі часи. Особливо, коли пропадав мобільний зв’язок. Усі Нінині думки були на Сході: як він там, чи живий, здоровий? Не поранений? Рідні молилися, передзвонювались між собою: а раптом хтось щось знає. Лише потім довідалися, яке пекло довелося пройти, бо Борислав по телефону завжди заспокоював, жартував.
Сєверодонецьк, Новоайдар. Контузія, госпіталь. Домашнім не признався. Пролікувався – і знову на передову: «Як же там мої хлопці без мене?» І нарешті повернувся до рідної хати.
– Це вже був не той веселун, яким ми знали Борислава, – згадує його сестра Зоя Хомич. – То був чоловік, який на власні очі бачив і пережив страхіття війни, втратив не одного побратима. А ще скільком допоміг вийти з поля бою живими! Війна ще довго не відпускала брата, особливо тяжкими і нестерпними були ночі: схоплювався з ліжка, кудись біг, когось кликав, роздавав накази. Діти лякались, дружина будила, заспокоювала. Саме їй діставалось найбільше. Може, це й стало тією останньою краплею, яка похитнула, підточила здоров’я молодої жінки.
Не діждавшись кількох місяців до свого 50-річчя, незадовго до Великодня, вправна господиня, любляча дружина та мама Ніна Коляда залишила цей світ і чоловіка з двома доньками, молодшій не було й 16. Через рік, одразу після Спаса, нова біда: згоріла хата.
– Дякуючи жінкам, які йшли з нічної зміни з хлібозаводу, брат та племінниці залишилися живими, – каже Зоя Георгіївна. – Вони побачили задимлення і почали стукати в двері, розбудили пожильців. А за рік до цього у Страсний четвер, перед Пасхою, ми похоронили чоловіка моєї найстаршої сестри.
Не залишили з бідою наодинці
Щоб не засмучувати доньок, котрі залишилися і без матері, і без домівки, Борислав взявся зводити нову оселю, відмовившись від квартири, яку йому виділила влада. На деякий час доньку Марійку прихистила у себе сім’я подруги. Та родина Борислава не залишилася наодинці з бідою – на допомогу прийшло усе село: сусіди, друзі, родина, прихожани місцевої церкви. Зносили хто що міг: одяг, харчі, побутові речі. Товариші-атовці безкоштовно працювали на будівництві хати. Одна із сестер надіслала гроші з Італії, аби брат купив покрівельні матеріали, інша дала кошти на купівлю блоків.
Та новосілля Борислав Коляда не дочекався – помер перед Вербною неділею у 2019 році. На другий день Великодня у доньки Марійки мали бути заручини. Ще вранці планували, де зустрічатимуть гостей, бо у новій хаті ще й внутрішні роботи не розпочались, а в старій, бабусиній, де вони мешкали, місця мало. Після того Борислав виорав сусідці города, поспілкувався з друзями – і його життя обірвалося.
– Кажуть, людина повинна зробити у своєму житті три речі, – говорить Зоя Хомич. – Брат виростив дітей, не встиг видати заміж, не дочекався онуків. Побудував дім – жодного дня у ньому не прожив. Виростив сад, плодів якого не спробував. Така, видно, його доля, але нам від того ще більше болить.
Наталія ЛЕГКА
ФОТО З СІМЕЙНОГО АРХІВУ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!